Головною проблемою подібних обговорень є та, що теорії, здатної стовідсотково передбачати революцію, не існує, а отже всі вони є не більше ніж фантазією на тему…
Спробую й собі висловити деякі зауваження з цього приводу.
1. Всі революції стаються несподівано
Усі революції розвиваються за подібним сценарієм: ще вчора ситуація в країні була стабільною, керівна еліта насолоджувалася життям, опозиція сиділа по кутках, а народ мовчки тягнув ярмо, а вже сьогодні вулиці заповнюються обуреним людом, учорашні маргінальні політики перетворюються на полум’яних вождів, а поліція й армія відмовляються виконувати накази керівництва – починається революція! Як правило, передбачити такий стрімкий розвиток подій не здатен ніхто із сучасників, навіть дуже добре поінформовані та щільно залучені в революційний процес люди. Скажімо, Володимир Ленін за місяць до Лютневої революції 1917 р. в Росії, виступаючи перед швейцарською молоддю, бідкався, що його поколінню не судилося дожити до прийдешніх революційних битв. А що сталося вже в жовтні того року навіть не буду нагадувати.
Ще раз. Революцію передбачити неможливо. Елементарна логіка підказує, що якби з’явилася реальна можливість передбачати революції, то цим насамперед скористались би панівні верстви, щоб задушити їх ще в зародку.
2. Можна передбачити соціальну кризу
Під враженням від несподіваності оксамитових революцій у 1990 році в США була створена спеціальна робоча група з питань неспроможності держав. Спираючись на кількісні моделі, цій групі вдалося передбачити понад 85% найбільших державних криз, що сталися у світі в 1990-1997 роках. Це надзвичайно високий результат! Однак упевнено прогнозуючи виникнення державних криз, група не могла передбачити їх розмах, хід і наслідки. Іншими словами, вчені не могли сказати, призведе криза до революції чи ні.
Читайте також: Ми не віримо нікому. Якщо, звісно, вони не кажуть те, що нам подобається
Соціологи можуть досить точно встановити вогнища соціальної напруги, однак не здатні передбачити, коли точно станеться соціальне потрясіння і в якій формі воно відбудеться: буде це бунт, переворот, заколот, революція або реформа "зверху"?
Вивчення революцій подібне на дослідження землетрусів: учені-сейсмологи вже навчилися досить точно визначати регіон, в якому може статися землетрус і навіть приблизний часовий проміжок, проте наразі не здатні передбачити ні його силу, ані конкретний час. Так само й соціологи можуть досить точно встановити вогнища соціальної напруги, однак не здатні передбачити, коли точно станеться соціальне потрясіння і в якій формі воно відбудеться: буде це бунт, переворот, заколот, революція або реформа "зверху".
3. На сьогодні в Росії існує чимало передумов, які дозволяють прогнозувати соціальні потрясіння
Чи можуть вони вилитися в революцію? Не претендуючи на вичерпність, назву ті, що видаються мені найвагомішими.
3.1. Структурні передумови
3.1.1. Невдала війна завжди ослаблює режим. Не хочу наврочити, але мені здається, що Росія загрузла в "маленькій переможній війні", як це вже бувало в її історії. Внаслідок невдалих воєн зростає рівень соціального протесту – у військах, у населення столиці, у національних регіонах і т. ін. Крім того, невдала війна полегшує проведення державного перевороту, позаяк влада ослаблена, збройні сили не бажають виступати на її захист, а заколотники, навпаки – вірять у власні сили й мають доступ до зброї та вплив на армію та парамілітарні формування.
Путін уже давно втратив уявлення про реальність, і йому стає байдуже до потреб населення. В міру того як все ширші верстви відчувають утиски та відчуження, режим в їхніх очах стає нелегітимним і несправедливим
Читайте також: Звідки в росіян стільки ненависті?
3.1.1.Криза персоналістського режиму. Саме так на політологічному жаргоні називається нинішній політичний режим у РФ. Він передбачає зосередження владних повноважень у руках керівника держави за формального збереження принципів та інститутів, притаманних конституційному ладові. За таких умов уся політика країни, як зовнішня, так і внутрішня, залежить від волі єдиного політичного суб’єкта. Становлення персоналістської диктатури відбувається за певним шаблоном: якщо правитель, який приходить до влади, спираючись на вибори, військових або партію, перебуває на своєму посту досить довго, він неминуче відривається від реальності й відчужує від себе професійних військових і ділові еліти; політична конкуренція в країні замінюється підкилимною боротьбою "груп впливу" та кланів. Правитель починає спиратися лише на вузьке коло друзів, членів сім'ї та інших наближених осіб, котрі завдяки цьому отримують високі пости й величезні багатства. Зрозуміло, що в таких режимах чим довше правитель залишається на чолі держави, тим корумпованішою стає влада й тим більшу вигоду отримують від цього члени його кліки. Путін уже давно втратив уявлення про реальність, і йому стає байдуже до потреб населення. В міру того як все ширші верстви відчувають утиски та відчуження, режим в їхніх очах стає нелегітимним і несправедливим. Коли ж якась криза послаблює владу або провокує бунт, такий правитель незабаром виявляє себе ізольованим і покинутим власними елітами.
Крім того, персоналістський режим постійно перебуває під загрозою кризи легітимності. На відміну від монарха, який володіє сакральною легітимністю, у персоналістського правителя (наприклад, президента) такого запасу міцності немає, він змушений постійно підтверджувати свою легітимність. Через це кожні його перевибори, якими б формальними та контрольованими вони не були, стають проблемою для країни та, як мінімум, стресом для суспільства, а як максимум – приводом для боротьби за владу, в тому числі й революційним шляхом. Нагадаю, що вибори Путіна мають відбутися наступного року. Якщо це ще зберігатиме актуальність.
Читайте також: Чи може статися у РФ військовий переворот?
3.2. Психологічні передумови
Алексіс де Токвіль, аналізуючи причини Французької революції 1793 року, прийшов до парадоксального, на перший погляд, висновку: народ, який здатний терпіти без нарікань найобтяжливіші закони, бурхливо скидає з себе тягар, тільки-но він полегшується. Він першим звернув увагу, що революція стається не з економічних, а передусім із психологічних причин
Алексіс де Токвіль, аналізуючи причини Французької революції 1793 року, прийшов до парадоксального, на перший погляд, висновку: народ, який здатний терпіти без нарікань найобтяжливіші закони, бурхливо скидає з себе тягар, тільки-но він полегшується. Він першим звернув увагу, що революція стається не з економічних, а передусім із психологічних причин. В якийсь момент у свідомості людей відбувається переорієнтація, яка полягає в якісній зміні критеріїв оцінки соціальної дійсності. Те, що недавно здавалося обов'язковим, оцінюється тепер як випадкове, те, що виглядало необхідним, сприймається як зайве, а те, що здавалося нереальним, стає, на думку більшості, цілком здійсненним. Така переоцінка не може статися за умов, коли люди перебувають під жорстоким тотальним гнітом влади, як це спостерігаємо у РФ. Однак вона стає можливою, коли певні обтяження знімаються. У випадку з ерефією це може статися, наприклад, якщо внаслідок поразки на фронті влада Путіна різко ослабне або він буде усунутий від влади в якийсь інший спосіб, наприклад, внаслідок державного перевороту. Зазвичай, саме в такі періоди в суспільстві зароджується думка, що й інші життєві труднощі так само можуть бути подолані. Причому йдеться про труднощі, які можуть бути різними для різних прошарків суспільства. Для найбідніших це будуть проблеми, пов'язані з їх фізичним виживанням, а для інших соціальних груп це можуть бути проблеми, пов'язані зі звільнення від надмірних податків, що не дають їм змоги задовольнити висхідні споживчі запити, або з доступом до соціально значущих ролей, відкриттям для них каналів вертикальної мобільності. Таким чином, в різних соціальних верствах причини для невдоволення можуть бути різними, але спільним знаменником виступає фрустрація, яка відчувається тим болісніше, що її супроводжує думка, що справи могли б складатися зовсім інакше, якби на заваді не стояла чинна система соціальних інститутів, яку сформував і підтримує наявний політичний режим. Коли ця думка знаходить у суспільстві значне поширення, тоді й складається найбільша ймовірність революційного вибуху.
Читайте також: Мавпа Господа Бога
Отже, на мою думку, криза, яка назріває у РФ за певних обставин може вилитися в революцію проти путінського режиму, але з більшою ймовірністю вона може відбутися після смерті фюрера або усунення його від влади. В цьому випадку можуть появитися декілька блоків (їх обриси вимальовуються вже сьогодні), кожен із яких здійснюватиме контроль над певною частиною держави. Типовим прикладом цього є т. зв. двовладдя – ситуація, що виникла 27 лютого 1917 року в результаті Лютневої революції, коли одночасно були утворені Тимчасовий комітет державної думи та Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів.
Поряд з цим можуть виникнути регіональні уряди, які претендують на культурну окремішність і самодостатність, (Кавказ, Татарстан, Якутія тощо). Це може спричинити антиколоніальні або національно-визвольні революції.
Все може бути.
Все правдиво про невідоме.
Спеціально для Еспресо.
Про автора. Ігор Танчин, політолог, журналіст.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.