Я далекий від думки про те, що, плануючи фактично нелегітимні (принаймні, зараз) президентські вибори в умовах воєнного стану, стратеги з Банкової претендували на роль "сіячів хаосу". У всякому випадку, якщо й була така ідея, то вона ретельно маскувалася, аби уникнути небажаних аналогій. Бо досі схожого титулу вшанувався, м’яко кажучи, непривабливий персонаж з Кремля. Головним гріхом Путіна на Заході й досі вважають не стільки його агресивну війну в Україні, як злам дотеперішньої системи світопорядку, нехтування колективним суспільним договором пост’ялтинського світу. Путін випустив джина з пляшки, або ж вірус хаосу з пробірки лабораторії автократичних соціальних експериментів.
Тому вподібнюватися до кремлівського бункерного діда Зеленському і Ко, самі розумієте, не з руки. Навпаки, — абсолютне відчуження, аж до матюків на адресу диктатора в прямому етері "Meet the Press" американського телеканалу NBC news. Ефект, прямо скажемо, такий собі, пожива для маргінального глядача. Але як штрих до моделі поведінки та позиціювання, — безумовно вдалий.
Читайте також: Якщо Зе не зупиниться і проведе вибори, це буде державним переворотом
А ще мені іноді спадає на думку, що ідея про вибори під час повномасштабної війни прийшла до голів радників-порадників Зеленського після багаторазового перегляду "Гри престолів". Саме там вони могли надихнутися міркуваннями про можливість управління хаосом, щобільше, — почерпнути ідею вагітності хаосу прихованими можливостями та перспективами. "Хаос – це драбина. Чимало пробували зійти нею, та оступалися і вже не відважувалися знову. Падіння ламало їх. У інших був шанс піднятися, та вони відмовлялися, вчепившись за владу, за Богів або за любов. Все це ілюзії. Реальною є лише драбина, і важливий лише підйом угору".
Можливо, можливо… Але, зрештою, я все ж схиляюся до думки, що ідея виборів для Зеленського виглядає (чи принаймні йому намагаються це втовкмачити) рятівною соломинкою посеред океану ризиків.
Так, дуже сумнівною соломинкою, яка може зламатися будь-якої миті, і навіть потягнути на дно того, хто легковажно покладався на неї. Бо навіть у процесі підготовки до елекцій можливі геть непрогнозовані повороти, неприємні запитання і ще неприємніші відповіді на них.
До прикладу, — чи готові досі слухняні нардепи з "монобільшості" розділити відповідальність зі своїм патроном у випадку провалу? Чи готові вони освятити своїми голосами справу, яка аж надто очевидно виглядає протизаконною, ба навіть злочинною? Федір Веніславський, представник президента у Верховній Раді, вже висловився: "Недотримання конституційних принципів дає стовідсоткові підстави для того, щоб сумніватись у легітимності наступного президента, хто б ним не був".
Читайте також: Зеленський: Відповідальний лідер чи "наполеон"?
Яка частка виборців готова визнати результати виборів (якими б вони не були) легітимними? Чи погодяться з такою сумнівною легітимністю ті, кого свідомо позбавили конституційного права обирати й бути обраними? Чи, зрештою, якщо ці "невдоволені" волатимуть про несправедливість надто гучно і переконливо, — чи визнає легітимними та демократичними плановані елекції цивілізований світ?
Ще одна пригорща проблем: безумовно, у Зеленського будуть опоненти. І коли вибори будуть "делікатно сфальшованими" на користь чинного глави держави (так висловилася одна з моїх френдес у фейсбуку), чи заплющать вони очі на цю деталь? Бо, як свідчить український досвід, принципові вибори ніколи не завершуються банальним озвученням результатів. Як правило, — у Верховному Суді, третім туром або на Майдані.
Підозрюю, що для Зеленського – це не найважливіші питання. Важливо те, що "реальною є лише драбина, і важливіший лише підйом угору". А ще його та однодумців з Банкової дуже переймають вже й недвозначні натяки Заходу про, так би мовити, "недостатню легітимність" його президентства після завершення каденції, тобто в березні 2024 року. А що, коли ці натяки трансформуються в неприємні для популіста цифри підтримки, особливо після зими, що обіцяє бути важкою і для економіки, і для війська, і для пересічного обивателя?
Я озвучив тут лише дещицю з велетенського переліку запитань, що переймають не тільки втаємничених у конституційні талмуди та законодавчі новели, а й тих, хто призначений, за задумом Офісу, для технічної опції – голосувальників. І хотів би помилитись у своїх найгірших прогнозах, оскільки мова йде не просто про похід до виборчих урн і "демократичну зміну влади". На жаль, у нашому випадку доводиться говорити про виживання державності як такої.
Фіглярі хаосу ризикують не просто власними статками чи статусами, — хаос може поглинути не тільки їх, а всіх нас. Ви до цього готові?
Спеціально для Еспресо
Про автора. Ігор Гулик – журналіст
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.