Наш земельний банк більший за німецький і французький разом взяті: чому вступ України до ЄС лякає українських фермерів

"Загрозою для польського сільського господарства є вступ України до ЄС", – заявив днями президент Польщі Кароль Навроцький. 

З тим, що сільське господарство може стати одним з найскладніших бар’єрів на нашому шляху до ЄС, погоджується чимало європейських експертів і політиків. Зокрема, старша аналітикиня European Policy Centre Аманди Пол у коментарі "Громадському радіо" висловила думку, що саме сільське господарство України може стати одним із найскладніших напрямів переговорів і йдеться не лише про узгодження стандартів. 

"Багато держав-членів, які мають потужний аграрний сектор, уже зараз скептично ставляться до інтеграції України в цій сфері. Україна є одним із глобальних лідерів аграрного виробництва, і частина європейських фермерів побоюється, що це може підірвати конкурентоспроможність їхнього власного сектору", – заявила вона.

Чи справді український агросектор, на якому нині тримається економіка України, може стати найбільшою перепоною при вступі до ЄС, чи зможуть українські фермери претендувати на такі ж дотації, які нині мають польські чи німецькі фермери? Про це в інтерв’ю Еспресо з головою комітету з євроінтеграції Українського клубу агробізнесу Олександрою Авраменко.

Чи справді українське сільське господарство може стати найбільшим бар’єром на шляху до ЄС?

Український агросектор робить все можливе для того, щоб не бути проблемним сектором на шляху вступу України до Європейського Союзу. Так, виникають певні непорозуміння між агросекторами деяких держав-членів і українським агросектором, але вони насправді більше сформовані за рахунок недостовірної інформації і не розуміння того, як працює українське агро. Зараз ми якраз і працюємо над тим, щоб роз'яснити нашим партнерам, яким є наш агросектор, як він працює, які його основні інтереси.

Скільки часу і скільки фінансів потрібно, аби адаптувати українські правила до європейських, бо нам часто закидають, що українські стандарти безпеки харчових продуктів, стандарти використання добрив та засобів захисту рослин не дотягують до європейських?

Український агросектор переймає європейські стандарти, починаючи з 2015 року.  Ще до того, як почала працювати Угода про асоціацію з ЄС, ми почали впроваджувати певні виробничі стандарти, щоб наше виробництво могло сертифікуватися і щоб продукція могла експортуватись до Європейського Союзу. Ми не починаємо з нуля. У певних напрямках саме виробничих стандартів ми доволі гарно просунулись. 

Так, у нас залишаються певні виклики, пов'язані з імплементацією. Якби не війна, їх було б набагато простіше запровадити у виробництво. Зважаючи на нестачу електроенергії, здорожання виробничих витрат, українським аграрним виробникам складніше знайти додаткове фінансування, щоб швидше перейти на стандарти Європейського Союзу. Тому немає однозначної відповіді чи фінальної цифри, скільки буде коштувати українському агросектору, або скільки років займе, щоб ми повністю запровадили всі стандарти ЄС. 

Насправді якби в українського агросектору була підтримка у вигляді структурних фондів Європейського Союзу, нам було б набагато простіше імплементувати європейські стандарти.

 Враховуючи, що станом на зараз у нас цієї підтримки немає, і ми маємо власними силами запровадити всі зміни, то нам необхідно більше часу, щоб знайти кошти, розібратись, що саме необхідно змінити, запровадити ці стандарти виробництва і  вже почати працювати. 

Є певні напрямки, по яких ми точно знаємо, які потрібні зміни.  Це нітратна директива, водна директива, в частині засобів захисту рослин також маємо адаптувати законодавство, але поступово ми з цим розберемося.

Ми зараз в процесі, коли експерти разом з міністерством напрацьовують законодавчу базу, ці законопроєкти будуть виносити на обговорення і їх увалюватиме Верховна Рада. 

Не хочеться допустити до того, що виробники в останній момент дізнаються про зміни, які необхідно буде запровадити через рік – два після вступу закону в дію.

Для кожної з галузей є відповідні стандарти, які все одно необхідно запровадити. Тому всі будуть проходити певні виробничі метаморфози.

Чи можна сказати, що компанії, які вже експортують на європейські ринки, уже адаптували свої стандарти до європейських, тому їм буде простіше?

Звісно. Особливо те, що стосується питань благополуччя тварин, бо у нас стандарти благополуччя в утриманні, в забої, в перевезенні, тільки цього року будуть повноцінно працювати. Ті компанії, які мають європейські номери і мають доступ до європейського ринку, повинні були відповідати цим стандартам ЄС ще до того, як вони почали працювати в Україні.

В Україні основна частка, така левова частка агробізнесу – це все-таки великі агрохолдинги з земельним банком у сотні тисяч га. Чи зможуть вони працювати після вступу в ЄС  чи доведеться їх дробити?

Почнемо з того, що не правильно казати, що левову частку в українському агро складають холдинги. Це просто вертикально інтегровані великі аграрні виробники. Сумарний земельний банк всіх великих аграрних виробників близько 5 млн га. На сьогоднішні український агросектор працює на 25 млн га. Це 1/5, навіть не третина, не те що левова частка.

Насправді найбільший пласт – це виробники, які мають від 1000 до 10 000 га. З іншого боку,  навіть цей розмір є завеликим для європейців. Це правда.

Важливо відзначити, що  загальний земельний банк, який ми зараз обробляємо в Україні –  24,5 чи 25 млн га – це більше, ніж земельні банки Франції і Німеччини разом взяті. При тому, що чисельність населення у нас суттєво менша за Німеччину і за Францію. Про що це говорить? У нас натурально склались умови, що виробники просто почали працювати на більших земельних банках. 

Чи є аналоги в Євросоюзі? Є. Вони називаються кооперативи. Там так само є великі аграрні компанії, які обробляють десятки тисяч гектар. Напевне, найкращим прикладом буде східна Німеччина, в якій колись були аналоги колгоспів, на основі яких сформувались великі аграрні компанії. Це так само Румунія, частково Болгарія, навіть Балтики або Чехія. Тому не можна казати, що тільки Україна от унікальна і у нас настільки великі аграрні виробники. Отакий масштаб українського агро  має право на життя, так само як інші компанії, які працюють в Європейському Союзі і їм не потрібно було дробитись.

Саме оцей симбіоз малих, середніх і великих підприємств дає нам оцю стійкість, і розраховуємо, що цей симбіоз продовжиться після нашого вступу в Євросоюз.

Чи зможуть невеликі фермерські господарства претендувати на дотації від ЄС, які отримують фермери найближчих наших сусідів?

Не всі аграрні виробники Польщі, Угорщини і інших держав-членів Європейського Союзу претендують на дотації зі спільної аграрної політики Європейського Союзу. Є певний перелік умов, яких виробники мають дотримуватись, щоб отримувати ці дотації. Є перелік з дев'яти пунктів, якщо вони виконуються – виробники отримують дотації. Тобто  сам факт існування аграрного виробництва не гарантує дотацій. Це треба розуміти від початку.

Друге – дотації входять до спільної аграрної політики Європейського Союзу, яка переглядається кожні сім років. Зараз ми є спостерігачами процесу обговорення майбутньої рамки спільної аграрної політики, яка буде діяти з 2028 по 2034 рік. Європейська комісія запропонувала впровадити верхній ліміт отримання дотацій. Наразі пропозиція  на рівні 100 тис. євро на одного фермера. Що це означає? 

В Євросоюзі середній розмір дотації становить 200 євро на гектар. Якщо ставляться обмеження в 100 тис. євро на підприємство, це означає, що йде обмеження в 500 гектар. Якщо виробник має більше га, то дотація на один га уже буде менша за 200 євро.

Зараз уже певні держави-члени озвучують, що такий підхід їх не влаштовує, і серед таких держав є Німеччина. Тому що в неї є великі аграрні виробники, схожі до українських, які обробляють тисячі гектар, які так само хочуть мати можливість отримувати дотації. Тому станом на зараз складно сказати, чи українське агро буде якимось чином обмежено, оскільки рішення ще немає.

В кожному разі, ми очікуємо, що українське агро буде підпадати під  ті рамки і стандарти, які є в основі спільної аграрної політики, і  не буде викривлень. Ми очікуємо, що до нас будуть такі самі підходи, як і до виробників в Німеччині або в тій самій Польщі.

Польща, Угорщина, Словаччина  продовжують застосовувати односторонні обмеження на імпорт з України, попри критику з боку Єврокомісії.  Чи можуть вони створювати додаткові перепони на шляху до нашої такої аграрної євроінтеграції, прикриваючись захистом своїх фермерів?

Це не поодинокі випадки. Насправді колись і німецькі виробники захищались від польських,  французькі захищались від іспанських. Їхня логіка зрозуміла, тому що аграрний сектор є одним з найбільш чутливих секторів економіки. В ньому працює дуже багато людей, які живуть в сільських територіях і чиє благополуччя  залежить від того, як буде працювати аграрний сектор. Тому йде така протекціоністська позиція. Ми її розуміємо і намагаємось донести до наших партнерів, що у нас нема бажання комусь зашкодити. У нас є бажання працювати спільно, разом, розвивати європейський аграрний сектор розвиватись самим в цьому розширеному європейському аграрному секторі і мати можливість і далі працювати і заробляти кошти і годувати людей по всьому світу.

Це не означає, що ми не будемо чути в свою сторону закидів про те, що у нас якась не така якість виробництва або що ми не виконуємо чогось. Або, можливо, нам будуть знову перекривати шляхи.

Все це є можливим, допоки ми не стали частиною Європейського Союзу, допоки польські або угорські фермери не пересвідчились, що в нас діють такі самі стандарти виробництва, як і у них, і, в принципі, що наша система не відрізняється від їхньої.  До того часу можуть бути різні до нас питання, закиди в нашу сторону щодо якості, щодо кількості, щодо структури сектору. Як показує досвід розширення Європейського Союзу - це нормально. Багато країн через це проходили.