Воїн 103-ї бригади Сил територіальної оборони Олександр і його наречена Анна взяли шлюб у Гарнізонному храмі Петра і Павла у Львові. Після запеклих боїв на Донеччині він приїхав на кілька днів з фронту, аби одружитися.
Олександр у війську ще з 2013 року. Добровільно підписав контракт зі Збройними силами України й потрапив у 95-ту десантно-штурмову бригаду. Чоловік пригадує зиму того року й початок Майдану.
"Почалася Революція Гідності й нас хотіли послати боротися проти людей, – пригадує Олександр. – Ми, звісно ж, відмовилися, тому що підписували контракт за народ, за державу. Тож до початку лютого просто сиділи заблоковані в частині. Після захоплення Криму нас підняли за бойовою тривогою і відправили в бік півострова. Дорогою ми заїжджали на полігони, щоб вчитися. Після окупації Криму почалися бої за Слов'янськ і Донецьк. Ми спочатку поїхали під Добропілля – це Слов'янський район. Були кілька тижнів, далі поїхали в бік Слов'янська. У нас було бойове завдання звільнити місто".
Щоб виконати завдання, з побратимами почали облаштовувати позиції на горі Карачун. Це була стратегічна та панівна висота над Слов'янськом, тож дуже важливо було мати контроль над нею. Звідти здійснювали бойові виходи до міста.
Читайте також: Герої України. Олександр Айдар – світовий рекордсмен по знищенню броньованої техніки за день, якого цитував Байден
"Наприкінці червня ми висунулися в бік Слов'янська, – розповідає Олександр. – Кілька разів пробували його брати. Не вдавалося, бо росіяни там були дуже сильно вкопані. Потім так сталося, що ми заїхали в місто, а воно порожнє. Вони втекли з Краматорська та Слов'янська в Донецьк. Тоді ми взяли ці міста під свій контроль".
Найбільш успішно виконане бойове завдання в Олександра було з генералом Михайлом Забродським. У липні 2014 року частина бригади пройшла кілька сотень кілометрів у тилу ворога, аби звільнити побратимів.
"У нас було завдання визволити військових з оточення, – пригадує Шаман. – Ми пройшли двісті кілометрів і брали село за селом у тилу ворога. Перемагали їх у більшості інформаційною війною. У нас не було багато людей, але ми по раціях передавали, що в нас їдуть батальйони танків і дуже багато особового складу. Вони через це боялися й тікали. Так пройшли кілька сотень кілометрів за спинами росіян і виконали поставлене завдання. Ми врятували більше сотні військових. Серед них були прикордонники, нацгвардійці та військовослужбовці інших підрозділів. Важливу роль у цьому рейді виконав генерал Михайло Забродський. Ми за ним були, як козаки за гетьманом, не боялися нічого. Він справжній воїн і стратег".
У складі 95-ї бригади воїн прослужив до 2018 року. Тоді поїхав на навчання у Міжнародний центр миротворчості та безпеки, що на Львівщині. У вихідний вдалося вирватися до Львова, де познайомився з майбутньою дружиною Анною. Відтоді вони жили разом між ротаціями. Жінка постійно чекала на коханого. Зізнається, були сльози, переживання, але й радість за успіхи на фронті.
Читайте також: Герої України. Захисниця неба Анастасія у студентські роки була дизайнеркою суконь, а нині бореться з російськими ракетами
"Був випадок, коли він не виходив чотири дні на зв'язок. Я тоді підняла, напевно, всю його бригаду і всіх друзів, – пригадує Анна. – Потім з'явився зв'язок і Олександр написав, що все добре. Мені відлягло. Тож тепер так щоразу чекаю, коли напише "плюс" або "все добре". Він мені постійно відповідає лише так. Про успіхи на фронті дізнаюся від друзів. Вони перші сповіщають про звільнені населені пункти".
Згодом Олександр полишив військову службу. Але повномасштабне вторгнення Росії в Україну в кінці лютого цього року змінило плани чоловіка. Він без сумнівів подався у військкомат. На жаль, уже не міг потрапити до своїх побратимів-десантників. Тому став у лави 103-ї бригади Сил територіальної оборони, яку тоді тільки формували.
"Оскільки я артилерист, то мене взяли в бригаду з руками та ногами, – сміється. – До 24 квітня ми були у Львові на навчаннях. Опісля вирушили виконувати бойові завдання і захищати українські кордони. Увесь час ми були на Донеччині".
Олександр розповідає: коли вони приїхали, елітна російська армія загинула вже під Києвом. А на Сході переважно воювали бойовики терористичних "ДНР/ЛНР".
"Зараз війна відрізняється хіба що озброєнням. Раніше вони стріляли з мінометів і гаубиць, а тепер більше використовують великокаліберні "урагани", С-300, літаки, вертольоти та кораблі, – каже Олександр. – Раніше вони не воювали так. Зараз кидають більше "м'яса", більше добрива для нас. Звісно, вони кількістю переважали, але з 2014 до 2022 року в нас було "навчання", багато людей навчилися тримати зброю в руках. Тому до цієї фази війни ми вже були готові".
Нині воїн успішно виконує бойові завдання на Донеччині. З побратимами поступово звільняють населені пункти. Знищують ворога й техніку окупантів.
"Ми знищили більш ніж дві тисячі одиниць ворожої техніки, – каже Олександр. – А ще більше в нас трофейної. Насправді ми жартуємо між собою, що Росія – наш основний постачальник зброї. У нас дуже багато їхньої техніки, яку активно використовуємо".
За кілька днів Олександр повертається на фронт до побратимів, а дружина далі очікуватиме на приємні звістки від чоловіка з фронту. Вона постійно чекає на телефоні плюсик або ж два слова: "Все добре". Але найбільше хоче почути про заповітну перемогу.
Еспресо продовжує серію розповідей про Героїв України, які боронили та боронять країну від російських загарбників. Більше історій читайте в нашій однойменній рубриці "Герої України".
Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb