Герої України. Олександр Айдар – світовий рекордсмен по знищенню броньованої техніки за день, якого цитував Байден

Він поцілив шість разів, нищачи техніку рашистів. Українського військового цитував сам президент США Джо Байден, про нього писав The Wall Street Journal, а сам про себе він сором'язливо каже, що не має жодних державних нагород

Як він розповів "Еспресо", до військової служби був учасником Революції гідності, а йти воювати штовхнуло саме цинічне вторгнення чужинців в Україну.

"Як тільки війна розпочалась, я був розвідником. Попри те, що росіяни дуже голосно говорили, що їх там немає, я бачив саме російських солдатів, а не найманців. Те, що на мою землю вдерлися чужинці, не залишало вибору – мусів піти воювати", – починає свою розповідь Олександр.

Кар'єру розвідника перекреслило поранення

У 2014 році Олександр був без військового досвіду, бо не встиг пройти військову строкову службу. Мав власну станцію технічного обслуговування і каже, що міг спокійно жити у безпеці. Та коли в країну прийшла війна, пішов у добровольчий батальйон "Айдар". Перший час був розвідником, але отримав важке поранення, після якого одужував понад чотири місяці. Коли поправився, пішов у протитанковий взвод. Ще через якийсь час перевівся в штурмовики. 

"У "Айдарі" мені подобалось – дружний колектив, який ніколи не підводив. Дуже добре навчали, й більшість того, що я вмію, є саме знаннями, отриманими в "Айдарі". Опанував численну військову техніку, навчився користуватись усім озброєнням, яке було на той час – каже Олександр. - Але в якийсь момент захотів стабільності, тому перевівся з добробату у 128-му бригаду".

Пригадує, що попри те, що не мав досвіду розвідника, робота йому подобалась. Каже – хороший розвідник має бути дуже уважним, а також вміти орієнтуватись на місцевості.  

"Коли зазнав першого поранення у розвідці, то роботу продовжувати не міг, бо треба було багато ходити й бігати. Я вже не міг якісно виконувати ті задачі, які там переді мною ставили".

Поранення Олександр зазнав восени 2014 року. В його тілі тоді застрягло 17 осколків, а залишився живим лише завдяки захисній амуніції. 

"В той день отримали інформацію, що на нас висунулась ворожа група. Ми пішли, аби її ліквідувати. Але диверсанти поставили кілька пасток, які наш снайпер не побачив. Його відкинуло ударною хвилею, я удар взяв на себе. Після цього ще зміг добратись до машини й довезти нас на безпечну позицію, бо лише я з хлопців вмів їздити на авто", – ділиться спогадами Айдар. В стрій після цього повернувся через кілька місяців.

Близьке знайомство з "джавеліном"

Олександр і "джавелін", як вірні друзі, ніколи не підводили один одного у найскладніші моменти. А спільну мову знайшли відразу, з першого контакту. Воїн наголошує, що "джавелін" – дуже ефективна зброя і якби її на початку повномасштабного вторгнення було дуже багато, то противника не пустили б за межі кордону. Натомість на початку війни їх було вкрай мало. А ще менше навчених людей, які вміли працювати з американськими ПТРК.

"У березні цього року я мав звільнятись. Але був набір навчатись на "джавеліні", NLAW та М141 і я поїхав на навчання. Поки вчився, ситуація на Сході загострювалися, але за той час навчився працювати з цією технікою. У другий день повномасштабного вторгнення зібрав всіх хлопців зі своєї групи, сіли на власний транспорт і вирушили на Схід за наказом командира" – говорить він.

День, коли Олександр з "джавеліна" збив 6 цілей окупантів, для нього самого став несподіванкою. Солдат знає, що ніколи його не забуде. Каже, що було складно як морально, так і фізично, але кінцевий результат був вартий усіх зусиль.

"День тоді починався як завжди. Поїхав на позиції, подивився звідки буде напад, вибрав собі вогневі точки. Вже за мить почув вибухи за два кілометри від мене. По рації почув команду, що є контакт з противником, потрібна підмога. Сіли з побратимом в машину і поїхали на допомогу. Противник приїхав з іншої сторони, не там, де ми очікували. Так вийшло, наче з тилу. Росіяни засікли, що ми заїхали, відкрили по нас дуже масивний вогонь з танків, БТР і всього решта, що мали. Дуже важко було вести вогонь і навіть важко просто спостерігати" – пояснює Айдар.

День бою у деталях

Він розповідає, що противник на танку може знищити тебе ще до того, як почнеш прицілюватись.

Я спостерігав за ракетою впродовж усього польоту, мені були цікаві всі деталі – не міг відірвати погляду. Сталось кілька вибухів, танк згорів.

"Ми переїхали в інше місце, та одразу ж зайняв там вогневу позицію. Помітив два ворожі танки, які працювали по наших побратимах – доповів командирові й попросив дозволу на відпрацювання. Мені дали дозвіл і я зробив бойовий пуск. Це був перший бойовий досвід в реалі, до того – лише тренажери. Я побачив, як полетіла ракета і поцілила просто в танк. Я спостерігав за ракетою впродовж усього польоту, мені були цікаві всі деталі – не міг відірвати погляду. Сталось кілька вибухів, танк згорів. Крикнув своєму помічникові, аби подав наступну ракету, хоч командир давав наказ відходити. Помічник приніс іншу ракету, якою я збив БМП-3", – з захватом розповідає Олександр.

Він додав, що така техніка – це пріоритетні для ЗСУ цілі, оскільки вони несуть велику загрозу. Під час другого пострілу рашисти вже визначили їхнє місцеперебування.

"Якби не адреналін в крові після першого пострілу, то я, ймовірно, позицію залишив би. Але в мене були такі емоції та бажання допомогти своїм побратимам, що другий постріл також був успішним. Потім поїхали міняти позиції. Я лише заскочив у машину, яка вже була заведена, побачив що їде "мотолыга" із зенітною установкою, яка може знищувати та повітряні, і наземні цілі. Побачив, прицілився, захопив ракету і зробив пуск. Це все відбулося дуже швидко. Виходить десь за хвилин 12 зробив три влучні постріли. Але час у бою – він інший. Інколи 30 секунд йдуть, як вічність, а дві години можуть здатись кількома секундами" – каже воїн.

Ви не уявляєте, як це, перед дулом танка чекати сигналу – "ракета готова до пуску".

На цьому бойовий день не закінчився, за кілька хвилин поїхали за новими ракетами до побратимів, які знову зустрічали ворога. 

"Побачив БМП-3 – знищив. Далі ще один танк – прицілився, вистрілив... Пішов до машини по третю ракету. В той час напарник мені крикнув, що в посадці БТР. Я подумав, що в сусідній посадці, за кілометр від мене. Та за мить виявилось, що це було буквально за 200 метрів".

Саме цей дуже близький бій з противником був найнебезпечнішим. Додаткових незручностей додавала і погода. На початку березня були постійні опади, а під ногами – глевка глина.

"Я зрозумів, що БТР був у тій посадці, де й ми. Підіймаю голову і бачу, як він на великій швидкості летить на авто, звідки я брав ракету. Розумію, що він побачив у мене протитанкову зброю та хоче мене просто розчавити. Це була доля секунди. Я відкинув саму установку від себе, обняв ракету руками та ногами та відкотився  вбік. І тут просто чую, як з усієї сили цей БТР врізався в машину. Від коліс до моєї спини було 3-4 сантиметри. Навіть чув як болото летить мені на спину, ноги. Коли це пригадую, то досі мурахи по тілі" – пригадує Олександр.

Ви не уявляєте, як це перед дулом танка чекати сигналу "Ракета готова до пуску". Морально і психологічно це зрозуміти і витримати було важко.

Ворожий БТР на очах Олександра переїхав його товариша. Але завдяки м'якому болоту, той залишився живий, лише з поламаними ногами. Тоді воїн самостійно прийняв рішення знищити цю техніку, чого б це не коштувало. 

"Біжу за установкою, а БТР набирає радіус розвороту. Встиг все облаштувати, сиджу й чекаю, розуміючи, що мене просто можуть зараз розстріляти (і не лише мене, а й всіх моїх побратимів). Хоч увімкнув установку, але охолодження ракети займає до 30 секунд. Ці 30 секунд були вічністю. Ви не уявляєте, як це перед дулом танка чекати сигналу "Ракета готова до пуску". Морально і психологічно це зрозуміти та витримати було важко. Я просто сів на землю, спер установку, аби не хитатись, бо руки трусяться – від переляку, адреналіну, холоду. Дочекався і таки роблю пуск. В той день було п'ять підтверджених знищених цілей, а шостий – оцей БТР. Він, хоч і зміг поїхати з поля, та хлопці казали, що він згорів далі", – розповідає військовий.

Загалом Олександр зробив 9 пострілів і 9 влучань. Каже, що на власні очі не бачив лише, як горів один із них. 

Світовий рекордсмен, якого цитував Байден

Наступного місяця, у квітні, позиції 128-ої бригади відвідали журналісти американського The Wall Street Journal. Олександр поспілкувався з журналістами, які чимало попрацювали у гарячих точках. Американські репортери переконують, що раніше ніхто й ніколи не знищував із "джавеліна" шести броньованих цілей упродовж одного дня. Олександр – перший в історії, кому це вдалося.

Читайте також: Герої України: "Він буде моїми крилами, а я буду його очима" – вдова найкращого льотчика ударної авіації Олександра Корпана

"Приїжджали, взяли інтерв'ю. Але я не мав часу багато говорити, бо мав багато завдань на той день. Поговорили кілька хвилин, я й забув. А за якийсь час хлопці кажуть, що я – зірка. Спершу подумав - жартують, бо в армії без жартів не можна. А потім і про Байдена сказали. Довго не вірив", – каже військовий.

А невдовзі після виходу матеріалу, статтю, перебуваючи на заводі, що виготовляє "джавеліни", процитував президент США Джо Байден.

"Кілька днів тому "The Wall Street Journal" процитував молодого українського бійця, котрий сказав: "Без Javelin дуже важко було б зупинити ворога, що наступає". Цієї зброї торкалися ваші руки й руки українських героїв. І це дало чудовий результат!" – зазначив Байден. Воїном, якого цитував президент США був боєць із позивним Айдар.

Попри рекорди та славу, здобуту за океаном, легендарний воїн зізнається, за всю військову службу має лише грамоти, а державних нагород ще не отримував ніколи. Та відразу додає, що воює не за нагороди чи, тим більше, гроші, а за вільну Україну. А в перемозі України джавелінний віртуоз переконаний і вірить у неї понад усе. 

"Україна переможе, бо ми воюємо за правду, ми на своїй землі, та весь український народ за нас. Не за нас лише ті, хто погано вчився і не читав історії", – підсумував Олександр.