Про це пише JAM-news.
Видання повідомляє, що їм довелося пройти фільтраційні табори, територію країни-агресора та багато інших перешкод.
В уряді Грузії кажуть, що надають всю необхідну допомогу українським біженцям, які прибули в країну – зокрема житло, продукти харчування тощо. Однак, як виявилося, через чотири місяці після початку війни в Грузії немає єдиного плану допомоги українським біженцям і конкретного відомства, яке б відповідало за управління цим процесом.
Видання розповідає історію 33-річного Івана, який покинув Маріуполь разом із дружиною та маленьким сином 17 березня після того, як місто перейшло під контроль Росії. Їхній вибір був обмежений – вони могли залишити місто лише в напрямку Росії.
"Всюди панував хаос. Мобільні оператори не працювали, люди один в одного дізнавалися, куди йти. Виїхали з Маріуполя на Запоріжжя. Я злякався, в моїй машині була восьмирічна дитина, і я не знав, що буде далі. Офіційного зеленого коридору не було. Нам просто сказали, що нас пропустять", - розповідає він.
Перед машиною Івана їхала величезна колона. Щоб не потрапити в тягнучку, він вирішив відвідати батьків у селі Ялта (Мангушський район, Донецька область). Каже, що саме це врятувало його родину – колону, що рухалася попереду, було знищено.
Іван із дружиною та дітьми пробув у Ялті майже місяць. Їм довелося пройти фільтрацію в селищі міського типу Мангуш, що між Ялтою та Маріуполем.
Фільтрація - це процедура ретельного огляду в спеціально облаштованих місцях, які називаються фільтраційними таборами. Ці табори створені російськими військовими в окупованих селах Донецької та Луганської областей. Їх часто встановлюють у будівлях поліції. Сюди потрапляють українці, які втікають з окупованих міст. Без цієї перевірки українці не можуть виїхати з окупованих територій.
Іван був зареєстрований 2100-м у списку. Перевірка займала час. За місяць "відфільтрували" лише 190 сімей. Іван розумів, що чекати доведеться довго, і дав росіянам хабара: "Не скажу, скільки, але вийшло. Незабаром нас випустили з черги"
До фільтраційного табору Іван уже приблизно знав, про що його запитуватимуть, тому був готовий. Він заздалегідь видалив з телефону всі "підозрілі" фотографії, контакти та повідомлення. Питання стосувалися переважно того, воював він чи ні, чи мав відношення до війни. Перевірка тривала близько 40 хвилин:
"Мене роздягли, перевірили мої татуювання, обшукали мій телефон і комп’ютер, взяли відбитки пальців і сфотографували".
18 квітня Іван разом з дружиною та дітьми покинув Ялту і прибув до прикордонного з Росією міста Новоазовська. Йому довелося пройти ще одну перевірку – у ФСБ Росії. П'ять днів вони були змушені ночувати в машині біля російського кордону. Потім знову почалася стандартна процедура перевірки:
"Нас знову обшукали, перевірили телефони. Тут все було набагато серйозніше. Їм не сподобалося моє тату — у мене на коліні великий ведмідь. Вони стверджували, що ведмідь – це символ Росії, я пояснював, що це лише витвір мистецтва і не має до Росії ніякого відношення".
Потім сім'я була в Ростові, П'ятигорську і Владикавказі.
На території Росії родина Івана пройшла близько десяти постів. Процедура всюди була однакова. Останній огляд їм довелося пройти на кордоні з Грузією. Там задавали багато питань – хто вони, звідки, куди їдуть. Вже на грузинській стороні у них попросили номер телефону людини, яка мала зустріти їх у Грузії.
"Грузинської SIM-карти у мене не було, українську я не зловив, тому я не міг нічого показати. Ми повернулися до кордону з Росією, включили інтернет і взяли контакти тих знайомих, які вже приїхали в Тбілісі".
Але знову перетнути кордон не вдалося – грузинські прикордонники вимагали у всіх проїзні паспорти.
"У мене був закордонний паспорт, у дружини — ні, хоча ми знали, що в Грузії приймають українців без закордонних паспортів. Тому ми не переживали з цього приводу", – пояснює Іван.
"Ми з дружиною повернулися, сіли і почали плакати. Грузія була нашою останньою надією. Ми не могли повернутися в Росію, ми просто не могли бути там, звідки нас обстрілювали. Шансів повернутися в Україну через Росію просто не було, нас ніхто б не пустив. Ми не знали, що робити. Ми досі не знаємо, чому нас не пустили".
Іван знімав кімнату у Владикавказі. Усі папери, які мав, переклав з української, спочатку на російську, а потім на англійську, і втретє поїхав на кордон Грузії: "Цього разу нас пропустили. Ми зітхнули з полегшенням".
Після прибуття в Грузію Івана, його дружину і 8-річного сина мерія Тбілісі розмістила в одному з готелів. Відтоді вони живуть у Тбілісі.
Видання повідомляє, що частина українців, які приїхали до Грузії, живуть у готелях, які виділяє держава, деяким допомагають окремі особи та приватні готелі, деякі зупиняються у друзів чи родичів. Однак єдиного відомства, яке координує процес розселення біженців, немає. Мерія Тбілісі допомагає тим, хто залишився в Тбілісі і не знайшов житло самостійно. У Батумі цим займається мерія Батумі.
У мерії Тбілісі JAMnews повідомили, що для українських біженців виділено 33 готелі по всьому місту. У цих готелях вже поселили 2671 біженця, у тому числі 636 дітей. Щоб українці, які прибули до Грузії, отримали житло в мерії, необхідно зателефонувати на спеціальну гарячу лінію – 0 322 72 22 22.
Станом на 30 червня в готелях Тбілісі було 100 вільних місць і 37 номерів. Мерія Тбілісі оплачує оренду готелю та харчування. З власниками готелю укладено договір до 1 серпня, а це означає, що до цієї дати людей звідти ніхто не виселятиме.
Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb