Українці, які виїхали з окупованих територій до Грузії, розповідають про фільтраційні табори

Про це пише The Guardian. 

Видання розповідає історію Олени з Маріуполя. Жінці 60 років. Вона чекала на допит три тижні. В цей час їй доводилось спати на підлозі. Під час допиту російський офіцер наказав їй зняти блузку.

"Синці на плечах можуть означати, що ви снайпер", — пояснює Олена. "Я сказала йому, що в серпні цього року мені виповнюється 60 років. Як я можу бути снайпером?" Офіцеру було все одно. "Я все одно не ношу окуляри", — сказав він їй. "Зніміть топ зараз".

Схожі історії є поширеними серед числа українських біженців, які зараз перебувають у Грузії. З початку російського вторгнення в Україну приблизно 20 000 українців прибули до цієї країни, багато з яких дістались з Росії через північний кордон.

The Guardian пише, що українці в окупованих містах не мають можливості втекти на підконтрольну Україні територію. Вони постають перед вибором: залишитися в окупованому місті або втекти до країни, яка зруйнувала їхній дім. 

Щоб потрапити в Росію, багато українців змушені пройти так звану фільтрацію – процес, під час якого їх фотографують, допитують, знімають відбитки пальців і ретельно перевіряють вміст їхніх телефонів. Чоловікам наказують роздягатися до спідньої білизни, на тілі шукають татуювання, які могли б виявити зв'язок з українськими націоналістичними угрупованнями. Кожного запитують, чи служив він або хтось із знайомих в українській армії.

Олена пригадала, як охоронець, який допитував чоловіка за сусіднім столиком, знайшов підвіску на ключах із зображенням українського герба. Потім четверо охоронців жорстоко побили чоловіка кийками та ногами по голові, а потім викинули його на вулицю при мінусовій температурі.

Видання повідомляє, що фільтраційні табори створені в містах і селах, які переважно зосереджені на території ДНР, включаючи Новоазовськ, Мангуш, Безіменне та Нікольське. Українці, які тікають з Маріуполя на автобусах, часто приїжджають до фільтраційних таборів несвідомо, оскільки їм сказали, що замість цього їх повезуть до міст, які контролюються Україною. Після прибуття їм, як правило, не дозволяють покидати місто.

Фільтрація зазвичай закінчується одним із двох способів: або ви "проходите" допит і вам вручають невеликий, проштампований папірець із датою фільтрації та підписом наглядача, або вас затримають для подальшого допиту.

"Табори" розташовані у школах, культурних центрах, спортивних залах. Умови часто жахливі, а табори погано організовані. Олена виїжджала з окупації зі своєю 65-річною сестрою Тамарою та 70-річним чоловіком Тамари. Вони не називали свого повного імені, спали спочатку на підлозі, потім на картонній коробці. Перші кілька днів їжу пропонували один раз на день. Згодом росіяни взагалі закрили їдальню і сказали їм шукати собі їжу.

Для Максима та Юлі з Маріуполя фільтрація теж була довгим випробуванням, хоча їм пощастило, що їм запропонували житло неподалік, що належало одному з однокласників Максима. Майже місяць вони чекали на фільтрацію в Мангуші.

"Наш номер у черзі був 347, — розповідає Максим. "Ви заходите і запитуєте, яке число сьогодні, і ви розумієте, що число зменшилося лише на два-три. Чому так повільно? Сам процес займає близько 30 хвилин".

 Лише після того, як Максим сказав військовому фармацевту, що у них закінчується інсулін від цукрового діабету Юлі, їх очікування прискорилося і того дня їх відфільтрували. Чекаючи в коридорі, вони побачили чоловіка в українській армійській формі, якого допитували на колінах зі зв’язаними за спиною руками.

Інші повідомляють про менший час очікування: деякі українці проводять у таборах лише день-два перед фільтрацією та подальшим виїздом до Росії. 

Ігор та Валентина з Маріуполя, повідомляють, що їх пропустили протягом шести годин після прибуття в Нікольське.

"Той факт, що моя дружина тоді була на дев’ятому місяці вагітності, і ми повинні були якнайшвидше потрапити до лікарні, напевно, допоміг прискорити ситуацію", – каже Ігор.

Одна жінка, яка згодом втекла до Грузії, розповіла про те, як її сім'я непомітно вислизнула з чорних дверей фільтраційного центру, підслухавши, як офіцер сказав, що вона, її чоловік і їхній маленький син будуть депортовані на російський острів поблизу Японії.

Інші кажуть, що достатньо було сказати офіцерам про конкретні плани поїхати в  російське місто, щоб їм дозволили самостійно пробратися до Росії, а потім до Грузії.

"Треба сказати їм, що хочеш залишитися і жити в Росії, тоді вони залишать тебе в спокої", – каже Максим.

Автобуси, які везуть українців з ДНР до Росії, зупиняються в Таганрозі. Там більшість купує квитки на автобус або потяг до Ростова-на-Дону, звідки вони можуть запланувати подальший маршрут. Ті, хто приїжджає до Грузії, їдуть на південь до Владикавказа, а потім переходять до Грузії через гірський кордон. Навіть після того, як вони дістануться до російського кордону, перехід кордону не гарантований. Чоловіків регулярно виводять з черги, допитують, перевіряють телефони. Один чоловік, який назвався Петя, повідомив, що його змусили заплатити російським прикордонникам хабар в обмін на штамп про виїзд.

Багато українців, які зараз у Тбілісі, чекають часу, поки зможуть повернутися додому, в Україну.

"Моя хрещена досі в Маріуполі і прислала мені фотографії, на яких скрізь встромлені в землю хрести. Могили навіть на наших подвір’ях", – розповідає Олена.

"Я хочу додому, але це означає Україну, не окуповану росіянами".

• 22 квітня ЗМІ повідомляли, що кількість українських біженців, що прибувають до Естонії через Росію, продовжує зростати.
• 22 травня ми писали, що близько 30 українських біженців через Росію дістались до Ірландії.

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb