Повчав дітей любити Русь, але його внук спалив Київ: 901 рік тому помер князь Володимир Мономах

Його пам’ятають не лише через легендарну "шапку Мономаха" (яка насправді є пізнішою московською легендою XIV–XVI століть, пов’язаною з золотоординськими традиціями, і ніколи не належала київському князю). Справжня слава Мономаха – в його реальних подвигах: об’єднанні Русі перед загрозою половців, реформах і моральному авторитеті, який він залишив нащадкам.

Більше про цього київського князя розповість Еспресо. 

Час нестабільності: молодість у вихорі усобиць

Володимир Всеволодович народився у 1053 року в Переяславі (ймовірно). Він був сином князя Всеволода Ярославича (сина Ярослава Мудрого) та візантійської княжни Марії-Анастасії, доньки імператора Костянтина IX Мономаха – звідси й прізвисько. У хрещенні отримав ім’я Василь. 

Друга половина XI століття в Київській Русі – це був період посилення удільної системи та князівських міжусобиць після смерті Ярослава Мудрого. "Тріумвірат" Ярославичів (Ізяслав, Святослав, Всеволод) не зміг надовго зберегти єдність. 

Молодий Володимир рано почав князювати: спершу у Ростові, а 1073 року Смоленську, тоді з 1078 року Чернігові. Він брав участь у походах, дипломатичних місіях і битвах, часто заступаючи батька та набираючись досвіду як у військових, так і керівних справах. 

Час був вкрай нестабільним: половці (самоназва – кипчаки) регулярно спустошували прикордонні землі, а князі воювали між собою за столи і волості. Мономах швидко здобув репутацію вправного воїна та дипломата.

Боротьба з половцями та князівські з’їзди

Олексій Ківшенко "Долобський з'їзд князів", фото: Вікіпедія

З 1094 року, ставши переяславським князем, Володимир розпочинає системну війну з половцями. Він організував численні походи (за деякими даними – понад 80), часто в союзі з іншими князями. Найвідоміші перемоги – похід 1103 року на річці Сутінь (Молочна) та інші рейди в степ, які на роки послабили загрозу кочовиків. Мономах чітко розумів: лише об’єднані сили Русі можуть протистояти сильному зовнішньому ворогу. 

Важливо наголосити, щоб припинити усобиці, він став ініціатором двох ключових князівських з’їздів:

• Любецький з’їзд 1097 року (за його ініціативою) проголосив принцип вотчинності: "кожен тримає отчину свою". Князі присягнули на єдності та спільному поході проти половців. Хоча з’їзд не усунув усіх конфліктів (одразу після нього сталося відоме осліплення Василька Ростиславича), він став важливим кроком до врегулювання. 
• Витичівський з’їзд (1100) продовжив цю роботу, де вдалося примирити ворогуючі сторони й узгодити новий баланс сил.
• Долобський з'їзд —  навесні 1103 року біля Долобського озера (поблизу Києва), теж ініційований Володимиром Мономахом та київським князем Святополком Ізяславичем. Його головною метою було об'єднання руських дружин для спільного походу проти половців.

Ці з’їзди показали Мономаха як державного діяча, який прагнув не стільки великої особистої влади, а єдності перед спільною загрозою.

12 років великого князювання в Києві (1113–1125)

Після смерті Святополка Ізяславича 1113 року кияни закликали вже давно не молодого Мономаха на престол (йому було вже 60). Його правління стало періодом відносного спокою та піднесення. 

Він ефективно управляв державою, розширив "Руську Правду" своїм "Уставом Мономаха" – реформами, які полегшили становище простих людей, обмежили лихварство та соціальну напругу. 

Мономах зміцнив авторитет Києва, контролював більшість князівств через синів і союзників. Русь знову виглядала потужною та єдиною як і столітня до того за славнозвісних Володимира Великого та Ярослава Мудрого. 

"Повчання дітям" – заповіт мудрості

Окреме місце в спадщині Мономаха посідає його "Повчання дітям", написане – близько 1117 року, коли він вже був досвідченим 64-річним князем Київським. Це одна з найвизначніших пам’яток давньоруської літератури. Написане "сидячи на санях" (тобто готуючись до смерті), воно адресоване не лише синам, а й усім нащадкам. 

Зокрема, князь повчає: боятися Бога, творити милостиню, захищати слабких (вдів, сиріт, убогих). Також не лінуватися, вчитися ("батько мій, дома сидячи, знав п’ять мов"). Бути хоробрим у бою, але не марнославним. Шанувати старших, бути чесним у клятвах, уникати брехні, пияцтва та гордині. Любити землю Руську, воювати за неї та підтримувати єдність.

Також твір поєднує автобіографічні спогади про походи та небезпеки з морально-етичними настановами. Це не сухий трактат, а живий голос досвідченого правителя, який пройшов через численні битви, перемоги та зради. "Повчання" стало зразком дидактичної літератури і підкреслює образ Мономаха як мудрого філософа-владики. 

До речі, деякі дослідники дійшли висновку, що мова Володимира Мономаха у "Повчаннях" була дуже близькою до місцевого мовлення, і в ній засвідчені такі лексеми, які нині збереглися лише в українській мові.

Останній дійсно великий київський князь

Саркофаг Володимира Мономаха у Софійському соборі, фото: Вікіпедія

Володимир Мономах помер 19 травня 1125 року поблизу Переяслава, у своїй улюбленій церкві на Альті. Його поховали в Софійському соборі в Києві. До речі, саркофаг Мономаха зберігся і його можна оглянути в музеї. 

Тож правління Володимира Мономаха вважають одним із останніх періодів реальної єдності Київської Русі. Бо після смерті Мономаха (і особливо його сина Мстислава Великого, який ще 7 років після смерті батька керував об’єднаною Русю) почався прискорений процес роздроблення на удільні князівства. Він був чи не останнімдйісно великим київським князем, який міг утримувати баланс сил, перемагати зовнішніх ворогів і задавати моральний тонус еліті.

Саме тому його ставлять поряд з Володимиром Великим (хрестителем) і Ярославом Мудрим (законодавцем і будівничим). Мономах – воїн-захисник, реформатор і мораліст, який у важкі часи зберігав ідеал єдиної Русі. Його спадщина – не якась там міфічна шапка, а реальні перемоги, закони та слова, які й сьогодні є цікавими для роздумів. 

Родовід Мономаха: від єдності до роздроблення

фото: Вікіпедія

Володимир Мономах також мав численне потомство – близько 12 дітей від двох шлюбів. Першою дружиною (з 1074 року) була Гіта Уессекська, донька останнього англосаксонського короля Англії Гарольда II. Від цього шлюбу народилися старші сини, серед яких найвизначніший – Мстислав Великий (1076–1132). Другою дружиною стала Єфимія (або невідома за іменем половецька княжна), дочка половецького хана. Від неї, ймовірно, походив Юрій (Георгій) Долгорукий та інші молодші діти. Таке змішання крові – англійської, візантійської та степової – відображало дипломатію Мономаха, який укріплював союзи через шлюби. 

Після смерті Володимира у 1125 році великокняжий престол посів його старший син Мстислав Великий. Сім років (1125–1132) він продовжував справу батька: утримував єдність Русі, успішно воював з половцями, зміцнював центральну владу та авторитет Києва. Його правління часто вважають останнім "золотим" періодом відносної стабільності Київської Русі. Однак після смерті Мстислава удільні князі остаточно розірвали єдність.

Натомість Юрій Долгорукий (бл. 1090–1157), син від другої (половецької) дружини, став одним із найамбітніших і суперечливих нащадків. Князюючи в Ростово-Суздальській землі на північному сході, він постійно втручався в київські справи ("довгі руки" – звідси прізвисько). Юрій тричі здобував Київ, але його правління там було нестабільним. У 1147 році він вперше літописно згадав Москву як місце зустрічі з союзником – це вважається початком історії майбутньої столиці. Юрій активно зміцнював північно-східні землі, закладаючи основу для піднесення Володимиро-Суздальського князівства. 

Найтрагічнішим для Києва став 1169 рік, коли син Юрія Андрій Боголюбський (також з половецькою кров’ю по матері) організував похід коаліції північних князів. Вони захопили та жорстоко пограбували й спалили Київ – вперше в історії Русі столицю так спустошили свої ж князі. Це подія мала далекосяжні наслідки: остаточне ослаблення Києва, переміщення політичного та економічного центру на північний схід і прискорення роздроблення. Для земель майбутньої України це означало початок тривалого періоду занепаду центральної влади та вразливості перед зовнішніми загрозами.

Таким чином, нащадки Мономаха символізують як вершину, так і трагічний кінець єдиної Київської Русі. Якщо Мстислав ще зберігав ідеал батька, то лінія Юрія Долгорукого заклала фундамент для майбутньої Московської держави, історія якої для українських земель здебільшого стала історією протистояння та втрати незалежності. 

Читайте також: Як генерал Російської імперії став останнім гетьманом України: 153 роки тому народився Павло Скоропадський