Календар війни

Немає сил і не можна підібрати слів, щоб описати те, що відбувається довкола. Ситуація, коли обставини сильніші за тебе.

На стіні моєї кухні висить календар "Мандрівки Україною". Я пам’ятаю,  як перед Новим роком думала, що вибрати: котиків чи Україну. Тепер я зрозуміла, що вчинила правильно. Кожен краєвид, культурний ландшафт на календарі  викликає у мене зовсім інші відчуття, ніж до війни: це все могло чи навіть може зникнути. Щоб не дивитись на байдужі чорні й червоні числа, почала кожен день, який прожила, закреслювати хрестиком, таким як вишивають. Може, до кінця літа чи осені мені не доведеться ставити ці хрестики, думала я. 10 жовтня я обвела хрестик колом – то був день, коли вдарили по Львову, зникли зв’язок, вода, світло. Тепер я позначаю кожен масований ракетний обстріл України, її тилу. І все.

Є не тільки дні, а  години світла і години темряви, що їх можна заносити в інший календар, які ламають плани та змушують надолужувати прогаяне. Є хвилини між одним вибухом й іншим. "Минути злих і минути добрих", як писав у 18 ст. Іван Величковський

Ні, я не хочу стати хроністом війни. Хай цим займаються професіонали. У кожного є свої особливі дні. Коли я їхала у травні до Варшави, щоб серце трохи розмерзлося. Коли День Незалежності провела в румунському місті Констанці й зазирала без кінця в Інтернет, шкодуючи, що я не у Львові. Коли приходила на виставку Марії Приймаченко. Коли поїхала в Остропіль і по дорозі бачила закриті чорним пластиком назви сіл на автобусних зупинках і боялась пропустити пункт призначення. Свій день народження, коли я ледь не втратила свідомість у маршрутці, так сильно впав тиск після знеболюваних. День, коли ми вітали одне одного зі звільненням Херсона.

Читайте також: Війна як піст

Є не тільки дні, а  години світла і години темряви, що їх можна заносити в інший календар, які ламають плани та змушують надолужувати прогаяне. Є хвилини між одним вибухом й іншим. "Минути злих і минути добрих", як писав у 18 ст. Іван Величковський.

Календарі теж є свідками війни, хоч друкували їх безвідносно до війни, і там відзначали кружечками дні народження друзів і рідних, як нагадування, що треба привітати. Але тепер ми обдзвонюємо тих, хто опинився в небезпечному місці й питаємо: "Як ти?"

Ми багато читали про попередні війни, і, мабуть, дивувалися, коли її очевидці "забували" і жили так, ніби війни нема. Тепер у нас теж є такі світлі дні, які відновлюють втрачені сили: піти в ліс по гриби, відвідати концерт, який не обірве повітряна тривога, родинні свята.

А ті, хто втратив дім і подався у безпечніший світ, часом голий і босий — у нього відлік часу почався з дня втечі й триватиме до дня повернення додому. Вони мають кишенькові календарики, які можна носити з собою і закреслювати кожен день своєї неприсутності в рідному місті чи селі. Календарі теж є свідками війни, хоч друкували їх безвідносно до війни, і там відзначали кружечками дні народження друзів і рідних, як нагадування, що треба привітати. Але тепер ми обдзвонюємо тих, хто опинився в небезпечному місці й питаємо: "Як ти?".

Читайте також: Третє грудня і перевернутий світ

Можливо, станеться найгірше і ти вже не можеш закреслювати кожен прожитий день. І той, хто знайде вцілілий календар з краєвидами України, здивується, що ж означають ті хрестики. Перегорне  листки назад і побачить перший хрестик – 24 лютого 2022 року, і все зрозуміє. Але ніхто на світі не знає, коли буде кінець війни, скільки ще доведеться днів і місяців вишивати календар. І перенести  згодом  ті хрестики на сорочку, щоб носити й ніколи не забувати, що то є війна. На таке здатні хіба українці, які можуть співати. Жартувати й творити в найтрагічніші моменти своєї історії.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця. лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.