Карта бойових дій: підсумки 2025 року

В 2025 році Україна пережила один з найскладніших періодів за весь час повномасштабної війни. Гіршим був хіба 2022. В суспільстві накопичилася втома, критичні військові проблеми вже не можливо ігнорувати. І головна з них - провал мобілізації, як наслідок лавиноподібне зростання СЗЧ та втрата територій

Грудень ще добігає до кінця, але вже зараз зафіксована окупація 4,2 тис. км кв., тоді як в 2024 році ми втратили 3,6 тис. км кв, а в 2023 – тільки 110 км кв.

динаміка окупації українських територій, фото: Еспресо

З іншого боку, якщо порівнювати з 2022 роком, після серії наших контрнаступів, то ворог захопив менше, ніж 1% України. 0,97%, якщо бути точними. 

І це вчергове демонструє те, що ми маємо достатню глибину території для протидії окупантам. А найбільшою цінністю є люди, а не квадратні кілометри. Такою є безжальна арифметика цієї війни. 

В цьому році не лише зросла інтенсивність бойових дій. Змінилася і тактика, наприклад, зникла сезонність атакувальних кампаній. Росіяни як почали великий наступ у жовтні 2024 року, так і не припинили його ще досі. 

Головною їхньою ціллю була Донеччина, саме тут цілий рік відбувалися 80% всіх боїв, а на Сумщині, Харківщині, Запоріжжі та Херсонщині – решту 20%. 

Вже на початку року окупаційні війська вперлися в нашу оборону в Покровську та Мирнограді. Цілий рік, щоденно, ці два міста витримували 30% від усіх штурмів на фронті, а це від 40 і 100 атак на добу.

карта бойових дій, фото: Еспресо

Фактично 2025 рік – це рік оборони Покровська, який на своїх стінах втримав російську навалу і не дав ворогу пройти далі вглиб України. 

Обійти Покровськ із флангів не вийшло. З одного боку ворог застрягнув у полях Дніпровщини, а з іншого йому дали по зубах біля Добропілля.  

І все ж, як і торік, найбільше, росіяни просувалися на південно-донецькому фронті.

Тут вони окупували потужні оборонні центри в Кураховому і Великій Новосілці. Нівелювали усі здобутки контрнаступу ЗСУ в 2023 році, а також вийшли за межі Донеччини та увірвалися на Дніпровщину і Запоріжжя. 

В минулому році окупанти пройшли від Вугледару до Великої Новосілки 35 км, а в цьому від Новосілки до Гуляйполя ще 45 км.

карта бойових дій, фото: Еспресо

Далі, на південному фронті Запорізької області, росіяни мали невеликі локальні просування, головне з яких – це окупація Кам’янського і наближення на 5 км до Запоріжжя. 

Однак, в цілому, тут була мінімальна кількість боїв, і, як бачимо, по критичній тепер ситуації під Гуляйполем – це розслабило частину оборонців.   

У 2025 році закінчився бій за Торецьк, який тривав трохи понад рік та розпочалась битва за Костянтинівку, на околицях якої вже фіксуються ворожі штурмові групи. 

Натомість оборонці Часового Яру, хоча й відійшли у крайні західні квартали, але все ж півтора року тримають це місто і не дають можливості наступати на Костянтинівку і Краматорськ зі сходу. 

карта бойових дій, фото: Еспресо

Але тим часом, на іншій ділянці - ворожа навала витіснила наших оборонців із Білогорівки та Серебрянського лісу, а після того - зайняла Сіверськ. І вже з цього боку - російські війська продовжують рухатися до Слов’янська і Краматорська - останній мегаполіс Донеччини, який повноцінно контролює Україна. Наслідком падіння Сіверська - може бути і відносно швидка втрата Лимана. Хоча, за рік наступ тут здебільшого пробуксовував. 

Чим далі на північ, тим більш провальними є потуги росіян. Вони так і не змогли нічого зробити біля Борової, наступ на Лиман, хоча й має просування, однак зовсім не таке, як було заплановано і точно не співмірне до кількості залучених військ та ресурсів. 

карта бойових дій, фото: Еспресо

Окремою епічною історією буде битва за Куп’янськ. Російська армія рік готувалась до взяття міста, для чого створила аж два плацдарми: на правобережжі Осколу і вздовж кордону, а також активізувала бої за Вовчанськ – усе для того, щоб розмотати наші ресурси. Однак ЗСУ змогли вже вдруге деокупувати Куп’янськ. Хоча бій за місто ще триває. Російські генерали, які не хочуть вийти у вікно, зараз кидають на штурм міста нові бригади. Сподіваємось даремно.     

карта бойових дій, фото: Еспресо

І врешті Курщина. Сили оборони відійшли з неї на початку весни, а вже у травні і червні були змушені зупиняти росіян на Сумщині.  Тоді ж Путін заявляв про необхідність створення 10- км буферної зони у глиб України, але після літніх боїв ЗСУ пішли у контрнаступ, не допустили прориву до Сум і відбили частину окупованих прикордонних сіл. 

Москва ж продовжує марити "буферною зоною" і для цього знищує інфраструктуру у всіх трьох прикордонних областях.

карта бойових дій, фото: Еспресо

2025 рік – це безперервний м’ясний штурм. Через тотальний дефіцит бронетехніки армія РФ змінила тактику на інфільтрацію малими штурмовими групами. Натомість Сили оборони за рік так і не знайшли протидії цьому.

Якщо на зламі 2024-25 рр. ЗСУ три місяці поспіль ліквідовували понад 45 тис. росіян, то далі весь рік ця цифра тільки падала до середньорічної в 30 тис. 

Це дозволило окупаційній армії, без проведення загальної мобілізації,  підтримувати кількість своїх військ на стабільно високому рівні у понад 700 тисяч, що дозволило забезпечувати високий рівень інтенсивності штурмових дій. 

Врешті Путін оголосив безперервний призов до війська, що дозволить зберегти темпи поповнення. 

Натомість Україна на цьому етапі програла інформаційну війну та провалила мобілізацію. Кількість СЗЧ у 2025 році стала рекордною.   

Причиною цьому є достатньо повільні реформи в ЗСУ. Перехід на корпусну систему, який тривав весь рік, так і не завершився до кінця, натомість росіяни реформували свої війська продовж 2023 року. Ми ж законсервували не ефективне управління радянського зразка, а успішний досвід окремих бригад не поширили на всю армійську структуру.

Ми перші створили сили безпілотних військ, але вони на тривалий час застрягли у штабній бюрократії, натомість армія РФ створила з’єднання "Рубікон", яке змінило хід бойових дій на низці напрямків від Курщини до Покровська. 

Якщо в січні Сили оборони збивали 2,5 тис. дронів тактичного рівня, то вже у листопаді понад 11 тисяч. 

графік втрат БПЛА ворога, фото: Еспресо

До того ж армія ворога застосовує щотижня понад 1200 тактичних дронів та більше 1300 КАБів, які через модернізацію тепер б’ють на 150 км.  

У 2025 році війна докорінно змінилась, замість бронетехніки, яка тепер в дефіциті, з’явився безліміт дронів, які тероризують і військових і цивільних. Понад 80% поранень на фронті тепер осколкові. 

Лінія фронту, яку тримали люди зникла, натомість з’явилася 20 км кіл-зона, що паралізує логістику та ротації. Військові  змушені залишати техніку та долати останні 10–12 км до позицій пішки, що уповільнює підвезення боєприпасів та евакуацію. Тут надія хіба на наземні роботизовані комплекси, увага до яких цього року зросла. 

Але попри всі переваги - як в ресурсах, так і в людях,  росіяни все ж провалили практично усі свої плани на 2025 рік. Вони не окупували ні Покровськ, ні Добропілля та навіть не підійшли до Краматорська чи Слов’янська. Сумщина і Харківщина втримали удар і буферна зона не розповзлась метастазами вздовж нашого кордону. 

Єдиний провальний для України напрямок – це Гуляйполе та просування ворога до Запоріжжя зі сходу, а не з півдня. Це завдання лишиться для нас на наступний рік, як і прискорення модернізації ЗСУ. 

А підстав для оптимізму теж не бракує.  Сили безпілотних систем все-таки набрали ходу і через день встановлюють нові рекорди знищення ворога. 

Ми стали менш критично залежати від партнерів - понад 40% озброєння на фронті — українського виробництва. 

За три роки потужності ВПК зросли від $1 млрд до $35 млрд. Відтак діпстрайки стали щоденним явищем на Росії. Наша зброя розвивається і б’є все дальше та потужніше. 

Нешаблонне мислення та розвиток технологій дозволили нам провести унікальну операцію "Павутина", вперше вразити підводним дроном підводний човен, вперше здійснити удар у Середземному морі. 

Наземні роботизовані комплекси успішно заміняють людей на лінії вогню, а логістика Покровська на 80% тримається на дронах. Все це вказує на те, що українці готові працювати над помилками та протриматися на один день довше, ніж країна-терорист.  

Війна Путіна проти українців  11 січня 2026 року стане довшою за радянсько-німецьку, яка тривала з 1941 по 1945 рр. За той самий час німці дійшли до Сталінграда і відступили до Берліну, подолавши 4,5 тис. км. А росіяни спромоглися пробитися на 70 км від Вугледара до Гуляйполя. 

Стратегічно війна зайшла в тупик, обвалу українського фронту не сталося і не станеться. А ось глуха бетонна стіна для російської економіки, російського суспільства та російської держави все ближче. Нам погано її видно в тумані війни. Але і Путін не хоче її бачити, що дає нам сподівання - не встигне загальмувати. Звісно, якщо не вирішить перевернути стіл з картами і не почне агресію проти НАТО.