Кілька міфів, що заважають нашій перемозі

Спробую описати найголовніші.

Уявлення перше. Путін війну програв. Саме тому можна трохи розслабитись.

Насправді Путін всі останні місяці збирав сили, аби довести своєму "глубинному народу" і Заходу, що навіть на полі бою він може ще просуватися вперед. Так, кладучи тисячі зеків під ноги регулярної армії, яка по трупах щодня на 100-200 метрів повзе вперед. Такий стан речей говорить, що війна може бути довгою і виснажливою, з додатковими десятками тисяч жертв. До цього слід готуватися кожному. І нарешті готувати економіку, чого, на жаль, не робиться.

Читайте також: Час для Путіна

Уявлення друге. Кожна повітряна тривога та кожна ракета, яка летить в сторону наших міст, — це аргументи для Заходу нам зразу кинутись допомагати.

Помилка в тому, що колективний Захід — досить неоднорідно сприймає наступ Росії. Десь підтримка більша, десь менша, а десь російське лобі працює так ефективно, що і в суспільстві починаються "бродіння", чи не варто це припинити якимись поступками Росії. Брак інформації, помножений на додаткові матеріальні витрати та брак аналітичного мислення (так-так, за кордоном також не всі мислять геополітичними перспективами), підводять до думки, що Україна може віддати пару областей — і все заспокоїться. Ми розуміємо, що це міф. Але на Заході це не константа.

Помилка в тому, що колективний Захід — досить неоднорідно сприймає наступ Росії. Десь підтримка більша, десь менша, а десь російське лобі працює так ефективно, що і в суспільстві починаються "бродіння", чи не варто це припинити якимись поступками Росії

Читайте також: Наша справа стала справою принципу для Заходу

Тому уряди європейських країн постійно балансують — з однієї сторони допомагаючи Україні, бо це гарний іміджевий тренд, з іншої — намагаються не злити внутрішніх україноскептиків.

Уявлення третє. Оголошення про надання західної зброї — це вже майже як факт надання.

Цей пункт — взагалі крінжовий (як сказали б мої діти). Бо між обіцянками постачань і самими постачаннями — навіть не тижні. А довгі, важкі й смертоносні місяці. Це, втім, не означає, що ми не повинні дякувати навіть за те, що нам надають. Але згадайте усі пафосні спічі, які ми чули влітку, згадайте пафосне підписання ленд-лізу… Світова політика, як і раніше, бавиться у шоу, тоді як ми просимо (вимагаємо, наполягаємо, стимулюємо) допомогти нам захистити геополітичні кордони Євросоюзу та країн НАТО. Бо гіпотетичний програш України стане приводом для повзучої анексії інших європейських країн.

Уявлення четверте. Україні після війни всі будуть дуже допомагати фінансово, ми станемо новим "сінгапуром" Європи.

Гарна теза. Мені подобається. Проте, ця теза буде нікчемною за умови, коли Росія не програє і не почне платити Україні репарації. За умови, що країна буде в зрозумілій безпековій ситуації. За умови, що Україну будуть розглядати як місце для розвитку, а не виключно як постійний плацдарм стримування.

Ну, і нарешті, п'яте уявлення. Воно найцікавіше. Про зовнішнє управління.

Вже багато разів чув вислів про те, що "краще б уже Штати повністю взяли Україну під свій управлінський контроль, ніж ми спостерігатимемо постійний розлад і дерибан у владі".

Ми рано чи пізно просто зобов‘язані продемонструвати усьому світу свою готовність до глобальної модернізації. До демократії, зрештою

Читайте також: Про яку Україну я мрію

Ця теза — про інфантильність. А отже — про відсутність віри в українське суспільство. Ми рано чи пізно просто зобов‘язані продемонструвати усьому світу свою готовність до глобальної модернізації. До демократії, зрештою. Коли суди перестануть управлятися з Офісу президента, а митники не збиратимуть хабарі "нагору". Коли свобода слова стане реальним інструментом впливу на владу, а не інструментом боротьби в інтересах різних груп чи кланів. Коли владна команда зрозуміє, що гратися у рейтинги — це не про реальне лідерство і відповідальність.

Тому я все ще вірю, що після перемоги, яку ми зможемо визначити та прийняти, у країни все ще є шанси на тотальне очищення від "щипачів" і пристосуванців, яких ми зараз бачимо подекуди на ключових ролях.

Джерело

Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики, керівник інформаційного агентства "Главком"

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.