Час для Путіна

Акурат в яблучко. Бо тут естонська розвідка повідомила, що російський диктатор переконаний, що час грає йому на руку у війні проти України, та й, зрештою, майже всього світу. Контроверсійний висновок, бо все залежить від точки бачення. Хоча, як на мене, Путін і поспішає, — чого варті мантри роспропаганди про черговий "нумерологічний" наступ, пристосований до 24 "фєвраля", - і водночас запізнюється.

Естонці у своїй доповіді пишуть: "Путін тягне час, вважаючи, що Україна і Захід виснажаться раніше, ніж Росія". Ну, про "виснаження" вже було сказано чимало, і якщо вже відверто, то говорити про знесилення можна саме щодо Росії. Бо війна в Україні навпаки, — як це цинічно не звучить, — підштовхнула західну економіку, струсонула її, змусивши переорієнтуватися не тільки в енергетичному секторі (йдеться про нафто- і газозалежність Європи), але й в інших сферах. Зокрема, — оборонці. З уявної загрози, яку раніше змальовували, я б сказав, в акварельних барвах, і то, здебільша, філософи та футурологи, Московія стала реальним монстром, концентрованим, унаочненим злом, з яким не можна домовлятися чи говорити про якесь спільне майбутнє.

З уявної загрози, яку раніше змальовували, я б сказав, в акварельних барвах, і то, здебільша, філософи та футурологи, Московія стала реальним монстром, концентрованим, унаочненим злом, з яким не можна домовлятися чи говорити про якесь спільне майбутнє

Скептики, що розводилися про "ілюзорність" західних санкцій, змушені тепер визнавати повну неспроможність російської економіки жити в умовах економічного зашморгу. Витрати російського бюджету минулого року зросли на дві третини, а доходи (через нафтове і газове ембарго) впали на третину.

Читайте також: Як у Росії спробують косплеїти український Майдан

Чи відчує ще пересічний путінський фанат з російської глибинки? Мабуть, так. Пересмішники розповідають, що російська ковбаса здорожчала до небачених висот через елементарну річ: там нема власного виробництва оболонок для цього "стратегічного" продукту, який асоціюється з конкретною цифрою "2.20".

Пересмішники розповідають, що російська ковбаса здорожчала до небачених висот через елементарну річ: там нема власного виробництва оболонок для цього "стратегічного" продукту, який асоціюється з конкретною цифрою "2.20"

Тому з часом у Путіна все ж проблема. У певному сенсі бункерний дід перебуває в цейтноті: сил для наступу – обмаль, а от ЗСУ вже освоюють нову західну техніку наступу – увесь танковий звіринець, далекобійні ракетні установки й таке інше.

Естонці правильно зауважили, що в арсеналі Путіна залишився "пропагандистський імперіалізм", але все частіше й частіше в етері московитських телеканалів ми чуємо істеричні натяки на "ймовірність поразки", а також вже геть ошалілі ідеї вдарити по Жешуву чи навіть по Британії. Певна річ, коли такі речі проговорюються публічно, то, мабуть, для них спершу створюється підґрунтя у кулуарних розмовах політиків чи військовиків. Але, знову ж таки до часу, — його не повернеш навспак. І те, що колись міг дозволити собі навіть захирілий СРСР, — тепер зась для путінської Росії. Тому коли балтійські розвідники розчаровано констатують, що у московській політтусовці навіть не проглядається натяку на "горбачова" чи "єльцина", означає лише одне: "У потенційній постпутінській Росії немає жодної значної групи, яка б сповідувала демократичні цінності". 

Читайте також: Істерична війна

Може, саме тому Путін вважає, що час грає йому на руку. Водночас навіть він не може вирахувати, як поведуться ті, хто зараз видається лояльними та відданими диктатору, і коли вони зважаться завдати удару для втілення своїх політичних намірів. Йому не під силу також мати цілком певне уявлення про ступінь опірності регіонів, які лише позірно (як і бізнес-еліти) видаються "спокійними" і "задоволеними". І, як зрештою, вирішать зіграти ті ж Кадиров чи Пригожин зі своєю ПВК Вагнера, коли запахне смаленим?

Зрештою, Путін абсолютно неадекватний часові у сенсі епохи. Він пнеться втримати Росію у режимі позавчорашніх автократій, а її народ — взагалі у якомусь геть несумісному зі XXI століттям феодальному середньовіччі. Народ, правда, не проти, але для нього бажано було б розфарбувати коричнево-сірі барви варварства цяцьками з європейських курортів та принадами найновіших девайсів. Але так не буває...

Тому час для Путіна – не більше, ніж те, що йому, як кажуть, "написано". І ще — він прекрасний вчитель, який, однак, вбиває своїх учнів.  

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.