Кого насправді вразив ПТСР?

"Хлопці прийдуть – порядок наведуть" звучить часто як надія на зміни, але ще частіше – як погроза тим, хто у суспільній уяві втілює усі вади довоєнного устрою життя. Маються на увазі, перш за все, недоброчесних політиків, чиновників-бюрократів, вчасно "перефарбованих" під кольори нових влад "лідерів громадської думки", корупціонерів, куплених суддів тощо.

З приводу надії, то, звісно, поділяючи її, все ж зауважу, що сподівання на ветеранів дещо завищені. Так, вони можуть стати носіями змін, але, повірте, втома від війни, невлаштованість особистого життя, потреба організувати своє цивільне життя, серед іншого – знайти роботу, навряд чи стимулюватимуть вчорашніх вояків до громадських активностей. Навіть якщо й стимулюватимуть, то власне – через перепони, які їм у процесі мирної "соціалізації" доведеться поборювати не менш завзято, ніж зараз вони воюють з ворогом.

Читайте також: До адептів офіційної "якбитології"

Зауважу, що сподівання на ветеранів дещо завищені. Так, вони можуть стати носіями змін, але, повірте, втома від війни, невлаштованість особистого життя, потреба організувати своє цивільне життя, серед іншого – знайти роботу, навряд чи стимулюватимуть вчорашніх вояків до громадських активностей

Психологи вже зараз передбачають хвилю пацієнтів з посттравматичним синдромом, — і власне це також може спричинити проблеми з соціальною адаптацією вчорашніх воїнів. Нас лякають появою вітчизняних Тімоті Маквеїв (ветеран В'єтнамської війни, який 1995 року вчинив кривавий терористичний акт в Оклахома-Сіті, США), здатних вихлюпувати власну агресію та невдоволення реаліями у найвідчайдушніших вчинках. А якщо врахувати, що схожим синдромом так чи інакше буде вражене суспільство назагал (через втрату близьких, житла, утім навіть пережитих тривог, страхів), то нас, кажуть фахівці-песимісти, чекатиме справжній армагеддон.

Але стривайте! Події у хмельницькому храмі, а також сутичка у курортному Буковелі, що трапилися буквально останніми днями, свідчать про дещо інше. По-перше, конфлікти за участю військових стали значно агресивнішими не через ПТСР вчорашніх захисників, а тих, хто перебуває у тилу. І, — що вже порівнювати, — жорсткішими й безкомпроміснішими, аніж ті, що ми бачили упродовж 2014-22 років. Пам'ятаєте поодинокі скандали з водіями маршруток, оті фразочки на кшталт "я тебе туди не посилав". Були й інші інциденти, але всі вони "гасилися" вибаченнями, суспільним осудом неадекватних цивільних, тліли у соцмережах.

Читайте також: "Війна у Буковелі". Персонажів на кшталт Фатули створює корупція

По-друге, як на мене, нефахівця, цивільні фігуранти недавніх скандалів – зазвичай, "не ангели", не пересічні водії маршруток чи невиховані працівники сфери послуг. У Хмельницькому – це клірик одіозної московської ефесбешної секти, яка з початком повномасштабної війни (та й до початку вторгнення) активно і публічно обрала табір агресора. У Буковелі – мутний тип, який насолоджується елітним відпочинком, двічі уникнувши законного покарання за торгівлю паленою горілкою. Не кажучи вже про мобілізацію у той же "Бахмут". Тобто йдеться про категорію людей, які нутром відчувають загрози від поки що віртуальних, непевних і не обов'язково невідворотних наслідків повноцінної участі ветеранів у постпереможному житті України. На підсвідомому рівні такі типажі відчувають хиткість свого нинішнього існування, сумнівність статусів, непізнану поки що загрозу нажитому неправедним шляхом… І якщо говорити про ПТСР, то саме від нього, мабуть, вже потерпає доволі численна категорія громадян, далеких від шанців, обстрілів, втрат побратимів, тобто фронтових, так би мовити, атрибутів.

Йдеться про категорію людей, які нутром відчувають загрози від поки що віртуальних, непевних і не обов'язково невідворотних наслідків повноцінної участі ветеранів у постпереможному житті України. На підсвідомому рівні такі типажі відчувають хиткість свого нинішнього існування, сумнівність статусів, непізнану поки що загрозу нажитому неправедним шляхом…

Чи може, до прикладу, спати спокійно чиновник, який обділив родину загиблого героя пільгами, знаючи, що колись хтось з "передка" заявиться у його кабінет, з'ясовувати причини його бюрократичної черствості? Чи позбавлене затаєних страхів життя військкома з Тернополя, який розпорядився відрядити "на нуль" необстріляного, геть неготового до війни юнака, і той загинув буквально за кілька днів? Так, його потягали по розмаїтих комісіях, як колись казали, "поставілі на від", але передчуття того, що справжня кара ще попереду, мабуть, живе з ним досі.

Читайте також: Паша-мерседес — це концентрат епохи Кучми

Я, звісно, далекий від думки, що ті, — нагорі, — хто наживався на "золотих яйцях" та "діамантовому провіанті" для ЗСУ аж надто переймаються тим, що якогось чудового дня ветерани прийдуть до нього – "годувальника" – запитати, чому так трапилося, і де гроші, нажиті на їхніх харчах. Але життя бентежне настільки, що змушує навіть лаврських небожителів рушати до суду в домашніх капцях від луї віттонів…

Я чомусь думаю, що оцей страх відповідальності – не перед далеким Богом чи здебільшого корумпованим суддею, а перед конкретним чоловіком в однострої, — зіграє свою зцілюючу роль для багатьох нинішніх "господарів життя". Принаймні, хотів би сподіватися на такий поворот у їхніх долях. І тоді фахівцям слід буде визнати, що ПТСР, окрім руйнівних наслідків для особистості, може бути панацеєю від недуг суспільних.    

Про автора. Ігор Гулик – журналіст, головний редактор сайту "Еспресо.Захід".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.