Ну от! І німці вже визнали Голодомор 1932-33 років геноцидом. Не минуло, як то кажуть, і дев’яноста років. Ну, визнали, та й визнали, серед гарячих новин із фронту ця подія виглядала не такою вже й помітною. Хоча могли й далі не визнавати, в чомусь там сумніватися й зачекати ще десять років, аби вже дотягнути й до 100-річчя. І нічого б їм за це не було.
Та, либонь, тягнути далі уже стало просто непристойно. Після того, як світ зміг побачити всі ті російські звірства, на що здатна та їхня армія, то вже якось і далі продовжувати в чомусь сумніватися не було сенсу. Адже цапоморді й досі хочуть нас знищити як націю, як країну, стерти з європейської мапи. Чи їм це вдасться – це вже інше питання. Бо ж у нашого народу, у Збройних сил України дещо інші плани.
Читайте також: Німеччина визнала Голодомор геноцидом. Більше розуміння – менше помилок
Звісно, що той Голодомор був далеко не першим і не останнім актом дій кремля проти нас, але обернувся тоді найбільшими для нас втратами й живих, і ненароджених. І хто у цапомордих був на той час верховодом – Сталін там чи колективне політбюро, хіба це має значення, якщо вони за цей злочин і досі не покаялися. Одиниці не в рахунок, але у масі своїй вони й досі вважають, що нам "так і нада било"…
Тягнути далі уже стало просто непристойно. Після того, як світ зміг побачити всі ті російські звірства, на що здатна та їхня армія, то вже якось і далі продовжувати в чомусь сумніватися не було сенсу
А ще ретельні німці, мабуть, прикинули, якщо навіть сьогодні Україна, значна частина якої окупована, а інфраструктура під щоденними обстрілами, продовжує постачати світові мільйони тонн зерна, без якого у далеких африках є загроза голоду, то як же ж треба було окупаційній владі тоді у 1932-33 роках постаратися, до яких антилюдських заходів вдатися, щоб на цій своїй родючій землі українці мільйонами вмирали голодною смертю?..
Читайте також: У Голодоморі — коріння Бучі, Бородянки, Маріуполя
Нас лише може здивувати, чому депутати Бундестагу, які, власне, і проголосували за визнання Голодомору геноцидом, так довго до цього йшли? Втім політики, на жаль, часто запізнюються, і німецькі не виняток. Та все ж краще пізно, ніж ніколи. Хоча ще краще, щоб вони все робили вчасно, особливо, коли йдеться про допомогу зброєю.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1 окремої штурмової роти ДУК ПС.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.