Куди спрямувати вістря українського контрнаступу

Чомусь здається, що цей фантастичний сюжет практично втілити легше, ніж цілком реалістичні з першого погляду.

Я б його розглядав із трьох причин.

1. Білорусь – це країна, якої нікому не шкода на сьогоднішній момент і постійне джерело небезпеки для нас і Європи. Вони занедбали себе і свою свободу у 2020 році й цілком скорилися волі Путіна, тому ніхто за них по-серйозному не впишеться ні вербально, ні реально. А надто в ситуації, коли білоруський режим в очах всього цивілізованого світу – нелегітимний. Ба більше, її можна подати так, що визволяти Мінськ від режиму Лукашенка піде білоруська армія під національно-визвольними гаслами. А що Китай? Він, певна річ, засудить. Але Китай далеко. Тож помахаємо йому ручкою.

2. Мені здається, що наша війна дійшла до того пункту, коли її гібридні правила, прийняті й освячені великими гравцями, завели нас у таку ситуацію, коли потрібно панкувати й самим нав'язувати власну гібридність. Надважливий момент – поступовий "експорт" війни з території України. Бо становище, коли грають дві команди, але дотримуються різних правил гри, довго тривати не може.

Читайте також: Десять найвідчутніших поразок Росії у війні проти України

Бо неможливо довго грати у футбол, коли одній, неядерній, команді все дозволено лише в межах правил, але заборонено, наприклад, бити по чужих воротах і ставити "стінку" під час виконання штрафних ударів, а другій, ядерній, можна грати руками, кусатися, щипатися, дряпатися, ламати супернику ноги та вбивати його жінок і дітей, виводити на поле 15 гравців і трьох голкіперів, тероризувати ядерним ударом суддів у полі та погрожувати ним же суддям VAR.

Неможливо довго грати у футбол, коли одній, неядерній, команді все дозволено лише в межах правил, але заборонено, наприклад, бити по чужих воротах і ставити "стінку" під час виконання штрафних ударів, а другій, ядерній, можна грати руками, кусатися, щипатися, дряпатися, ламати супернику ноги та вбивати його жінок і дітей, виводити на поле 15 гравців і трьох голкіперів, тероризувати ядерним ударом суддів у полі і погрожувати ним же суддям VAR

Така асиметричність вимагає мудрости, підступности та нестандартности дій. І блискавична окупація Білорусі тут – лише метафора, образ цієї нестандартної дії, який цілком можна виправдати, наприклад, тим, що ми туди принесемо демократію і свободу. Чим не прийнятна причина – подарувати демократію і свободу зневоленому європейському народу з украденою віковою історією? Славною історією, до речі. Крім того, Європі такий крок буде вигідним з однієї простої причини: "русскій мір" – цей вічний головняк на східних кордонах – відступить від них туди, де колись закінчувався ще за Першої Речі Посполитої – до Смоленська. Крім того, якщо по Росії бити європейською зброєю не можна, то чому не можна по Білорусі, з території якої велася війна проти нашої країни і яка не має ядерної зброї?

Європі такий крок буде вигідним з однієї простої причини: "русскій мір" – цей вічний головняк на східних кордонах – відступить від них туди, де колись закінчувався ще за Першої Речі Посполитої – до Смоленська. Крім того, якщо по Росії бити європейською зброєю не можна, то чому не можна по Білорусії, з території якої велася війна проти нашої країни і яка не має ядерної зброї?

3. Це буде лише початком відплати сусідній країні за її безхребетність і пушкінізм, без яких не було б ні Бородянки, ні Бучі, ні Ірпеня, ні Гостомеля, ні Макарова.

Читайте також: Ми побачили початок їхнього кінця

Вважаю, що все перелічене волає про помсту до неба. А помста – справа людських рук. Тому вона мусить бути холодною і раціональною. Раціональність у тому, що ми туди принесемо не кару, а альтернативу. І нам – для нашого ж добра – їх треба не так покарати, як змінити. Тому в якомусь сенсі українська окупація Білорусі де-факто повертає білорусів до виконання головного завдання 2020 року – повалення злочинного і кривавого режиму Лукашенка.

Білорусь, як на мене, і є найслабшою ланкою в путінській системі безпеки. Тож чому б і не вдарити по ній?

Доброго ставлення з нашого боку вони ніколи не зрозуміють, як не розуміли досі, і не оцінять. Та й не буде більше ніколи доброго ставлення з нашого боку. А от платити потрібно. Занадто великий борг Білорусі перед Україною. Занадто велика несправедливість, занадто багато жертв. Їм не можна дозволити вкотре хитрожопо пропетляти. Насамперед заради самих себе. І саме вона, Білорусь, як на мене, і є найслабшою ланкою в путінській системі безпеки. Тож чому б і не вдарити по ній?

Тому так, на Москву йти не варто. Варто йти на Мінськ і встановлювати там проєвропейський і проукраїнський уряд. І назавжди забути про загрозу з півночі. І нема в цьому нічого фантастичного, як не було нічого фантастичного в колонах танків і бетеерів, які в перші дні війни зайшли на нашу території й захопили ЧАЕС. Що було далі, всі знають. Далі було те, чого не можна ні вибачити, ні зрозуміти, ні тим більше забути.

Джерело

Про автора. Андрій Бондар, письменник.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.