Не сотвори собі кумира, попереджає Господь. І не дозволь, щоб з тебе зробили кумира. Жива людина не може стати кумиром, це дуже шкідливо для неї. Бо впадає у гріх гордині, спонукає інших до гріха заздрості, гріха ненависті, а відтак зла у світі стає більше. Не бійтесь, я не збираюсь тут моралізувати. Просто намагаюсь розібратись, куди рухається сучасна культура – в бік культу, чи в бік …культури, яка відповідає на реальні запити людськости. І річ не лише в комерціалізації сучасної культури, головний принцип якої: не продається, отже, не популярне, отже, не годиться. Десь на крижинці, що тане, борсається справжня культура (не елітарна, бо поняття елітарності зараз дуже каламутне через багатьох перебіжчиків звідти у стан попсовості), і ніхто її не намагається врятувати.
Куди рухається сучасна культура – в бік культу, чи в бік …культури, яка відповідає на реальні запити людськости?
Читайте також: Еволюція Святого Миколая по-українськи
На українських пострадянських теренах культ – це штучна і навіть агресивна підтримка популярності тієї чи іншої особи політика, чи митця, навіть коли вони втратили репутацію або й вчинили злочини. І дуже тривала підтримка, що є неприродним для суспільств, які спершу не були вражені комуністичною ідеологією. Проте падіння залізної завіси між тоталітарним і демократичним суспільством призвело до поширення інфекції. Як ми знаємо, генсека в Радянськім Союзі могла усунути лише смерть. Після цього культ керманича і найбільшого авторитета швидко здувався і портрети в кабінетах миттю міняли на інші. Живу людину культ деформує, а мертвій – все одно. Тривалість культу живої особи, безперечно, залежить від її фізичного стану, й ні від чого більше. На пострадянському просторі культ підтримується як на державному рівні, так і на олігархічному. Що ти вдієш проти особи, яка має доступ до президента, до олігархів і до медіа? У якої армія поклонників – баранів, які перетворюються на шакалів, як тільки хтось наважиться критикувати їхніх кумирів.
На українських пострадянських теренах культ – це штучна і навіть агресивна підтримка популярності тієї чи іншої особи політика, чи митця, навіть коли вони втратили репутацію або й вчинили злочини. І дуже тривала підтримка, що є неприродним для суспільств, які спершу не були вражені комуністичною ідеологією
Читайте також: Календар війни
Це зараз видно по соцмережах. Вони звинуватять того нещасливця у "заздрості", і це ще одна ознака совкової ментальності – заздрити водіям, що калимлять, м’ясникам і продавчиням розливного пива. Але то піхота – загалом люди, не схильні до критичного мислення. Елітне ж військо отримує за це прихильність і доступ до благ. Я не бачу різниці між тим, як робили в СРСР із дисидентів божевільних, і тим, як зараз критиків роблять маргіналами, не допускають до видавництв і сайтів лише за те, що вони наважились заперечити корисність молока "священних корів". Як наслідок – зникнення інституції критики в Україні, інституту репутації й рейдерство всіх культурних установ "кінологами" чи просто людьми без належної освіти та виховання. Зате відданими. Що є теж ознакою совка. Кухарка може керувати державою. Так, при сірих кардиналах. І я певна, що над знищенням української культури працюють куратори, які створюють і підтримують культи осіб, що мають для цього певний набір рис: КДБ в минулому, цинізм і марнославство. І українофобію під соусом денаціоналізації.
Я не бачу різниці між тим, як робили в СРСР із дисидентів божевільних, і тим, як зараз критиків роблять маргіналами, не допускають до видавництв і сайтів лише за те, що вони наважились заперечити корисність молока "священних корів"
Читайте також: Третє грудня і перевернутий світ
Іноді культ імпортують. Я пригадую, як шаленіли і як заробляли на початку двотисячних на культі Милорада Павича. Помер – всі забули про нього. Те саме з культом Умберто Еко. І несть їм числа — геніям сучасності. Якщо не творити собі кумирів, ігнорувати моду, то цей світ сучасної культури видається дуже кумедним. Якби не було так сумно від цього запаху протухлого корупцією совка з його культом живих мерців, які вважають, що їм дозволено все, і намагаються своїми трупами зупинити розвиток культури. Війна дала їм шанс – змити кров’ю провину перед тими, кого вони досі зневажали, вважаючи нациками і шароварниками, або заробити, гастролюючи по світу, який зацікавився Україною і прагне їй допомогти, що вони роблять вельми успішно для себе, створюючи й там мережу корупційності.
Спеціально для Еспресо.
Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця. лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.