Живопис, що дихає степом: 171 рік тому народився Сергій Васильківський – митець українського світу

Формування художника: родина, освіта, перші кроки

фото: відкриті джерела

Сергій Васильківський народився 7 жовтня 1854 року в Ізюмі на Харківщині – серед широких слобожанських степів, які згодом оживуть у його картинах. Його батько був писарем, і з дитинства хлопець ріс у середовищі, де зберігалася жива пам’ять про козацьку добу. Дід-чумак розповідав історії минулого й виховував у ньому любов до української старовини, мати – до народних пісень і фольклору.

Коли Сергієві було 7 років, родина переїхала до Харкова – міста, яке стало його першим культурним світом. Тут юнак навчався в гімназії, де його талант помітив Дмитро Безперчий, учень Карла Брюллова. У ті роки він відкривав для себе українську літературу, зокрема твори Котляревського й Шевченка, які залишили в душі майбутнього знаного митця глибокий слід.

Після гімназії Васильківський, на вимогу батька, вступив до ветеринарного училища, але відчув, що його поклик не тут, а серед фарб і полотен. Тож покинув навчання й деякий час працював у казначействі, збираючи кошти, аби здійснити мрію: вступити до Петербурзької академії мистецтв.

Там він навчався у пейзажному класі Михайла Клодта та Володимира Орловського. Успішне навчання доповнювалося враженнями від виставок передвижників та поїздок на батьківщину. Окрім того, він встиг не лише здобувати знання, але й знайшов друзів – Порфирія Мартиновича, Опанаса Сластіона, Миколу Самокиша, разом із якими вони жили на горищі академії.

Підкорив Париж і повернувся до України: мандрівний період життя Васильківського

фото: відкриті джерела

Сергій Васильківський завершив навчання в Академії мистецтв 1883 року, і одразу ж вирушив у подорож Україною. Саме тоді з’явилися його перші відомі пейзажі, серед яких зокрема й "Весна в Україні". Ці роботи принесли йому визнання та участь у всеакадемічному конкурсі, де митець здобув п’ять срібних і одну малу золоту медаль. А картина "На Дінці" (1885, нині втрачена) принесла йому велику золоту медаль і право на подорож за кордон для вдосконалення майстерності.

Тож, 1886 року художник зміг виїхати у мандри за кордон. Він подорожував Англією, Іспанією, Італією, Німеччиною та Південною Африкою, знайомився з європейськими музеями та колекціями. Але оселився на той час у Франції. У Парижі Васильківський спілкувався з Володимиром Орловським та Іваном Похитоновим, удосконалював техніку і навіть виставляв свої роботи в Паризькому салоні.

Власне через появу його робіт у Салоні, у житті мистецької столиці світу стався безпрецедентний випадок – знаменитий простір мистецтва дозволив молодому живописцеві, ще й іноземцю, виставляти свої роботи в будь-якій кількості, минаючи журі. Тоді для багатьох митців було заповітною мрією побачити в Салоні хоча б одну свою роботу, а привілею виставлятися, минаючи журі, удостоювалися лише визнані метри живопису. Картини Васильківського в Парижі продавалися добре, і це дозволило йому зібрати пристойну суму грошей.

Тим часом європейський досвід лише утвердив його у прагненні творити власний, український пейзаж. Повернувшись на Батьківщину, художник вирушив у мандри Харківщиною й Полтавщиною, спускався Дніпром до Запоріжжя. Він малював ліси, левади, сільські вулиці – живу, невигадану Україну в різні пори року. У його картинах відчутна і ліричність природи, і подих історії – через мотиви козацької доби, що оживали в гармонії зі степом та небом.

Поет українського малярства

фото: відкриті джерела

Ще з академічних років Сергія Васильківського приваблювали мотиви сутичок козаків із татарами. Він часто бував у батальній майстерні, де навчався його приятель Микола Самокиш.

Художник створював узагальнені, сповнені внутрішньої поезії образи, уникаючи етнографічної буквальності чи бурхливої дії. Серед небагатьох винятків – картини "Сутичка козаків з татарами" (1892, вважається втраченою) та "Побачення" (1894, Харківський художній музей). Обидві роботи вирізнялися романтичним звучанням і перегукувалися з народним пісенним фольклором.

Сергія Васильківського часто називають поетом українського малярства за надзвичайну ліричність його пейзажів і історичних композицій. Розквіт його творчості припав на останню третину XIX століття – час, коли українське слово було під забороною Емським указом і Валуєвським циркуляром, що не завадило митцеві провадити свою тему.

Звернення художників до української історії, природи, народних типів і звичаїв стало тоді своєрідним актом культурного спротиву. Саме у цей період розквіт історичного жанру приніс в український живопис полотна, сповнені духу запорозького козацтва й національної гідності.

Літопис української душі: що залишив по собі Васильківський

Сергій Васильківський. Козаки в степу, фото: Херсонський обласний художній музей

Сергій Васильківський був одним із найпопулярніших українських художників кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя. Його картини завжди привертали увагу, а критика давала найсхвальніші відгуки. Від замовлень відбою не було — навіть члени царської родини прагнули мати його роботи. За талант і заслуги Васильківському мали дати звання академіка, але — відмовили у 1889-му. Бо діяв Емський указ і Валуєвський циркуляр, які забороняли будь-які прояви українського духу. А полотна художника були ним пронизані. Образившись, Сергій Іванович розірвав усі зв’язки з Академією, але не з Україною — залишився відданим своїй землі й культурі до останнього подиху.

Попри визнання, Васильківський жив скромно, без розкоші, зосереджений лише на творчості. Він вірив, що мистецтво має бути не прикрасою, а пам’яттю народу. Перед смертю художник заповів Харкову все своє майно й понад 1300 картин, створивши безцінну колекцію українського живопису. Відійшов у вічність він також у Харкові – 7 жовтня 1917 року.

Васильківський залишив після себе понад 3 тисячі робіт, але більшість з них була знищена чи вивезена під час Другої світової війни. До наших днів дійшло близько 500 полотен, проте частина з них осіла у приватних колекціях. А для деяких згубою стало російське повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року. Зокрема, саме після нападу росіян із музею у Херсоні зникла картина "Козаки в степу". Власне під час окупації Херсона ця картина була вивезена, ймовірно, в Крим, у Центральний музей Тавриди, проте справжня доля цієї мистецької пам'ятки, на жаль, невідома.

Чимало творів художника вдалося зібрати на сторінках особливого альбому, який так і зветься – "Сергій Васильківський", та містить зображення понад 200 робіт. Детальніше про історію появи альбому читайте у матеріалі за посиланням.