"Ми отримали у спадок ту ж агентуру, яка існувала в СРСР": Портников про отруєння дружини Буданова

Спроби отруєння дружини головного українського військового розвідника Кирила Буданова навряд чи можна назвати сенсацією. Якщо це сенсація, то очікувана, адже оточення Буданова підкреслювало, що він вже пережив кілька замахів на своє життя й у зв'язку із цим намагається вести досить обережний спосіб життя, щоб уникнути можливих наступних заходів. Тепер, як бачимо, до Буданова намагалися підібратися через його дружину та співробітників ГУР, і в мене немає жодних сумнівів, що ці спроби, очевидно з боку російських спецслужб, будуть продовжуватися і надалі. За великим рахунком, це не має ніякого відношення ні до того, скільки часу буде продовжуватися війна Росії проти України, ні від того, яким результатом закінчаться воєнні дії. Росіяни, як відомо, є досить наполегливими, коли йдеться про знищення їхніх ворогів. Ми пам'ятаємо з історії радянських спецслужб, скільки зусиль було витрачено для того, щоб ліквідувати всіх, хто не подобався радянським вождям. Йосип Сталін кілька разів надсилав групи заколотників до свого колишнього головного конкурента, члена політбюро ЦК російської Комуністичної партії більшовиків Льва Троцького. Врешті-решт Троцького вдалося вбити тільки за участі завербованого агента, який знаходився на території Мексики, де Троцький отримав політичний притулок. Історія із вбивствами лідерів українських національних рухів, насамперед Степана Бандери, стала вже хрестоматійною. Відомо, що радянські спеціальні служби намагалися кілька разів знищити лідерів Організації українських націоналістів, а перед цим, у 20-ті роки минулого сторіччя вони знищували й захоплювали керівників російських політичних організацій, які вороже ставилися до більшовиків.

Про боротьбу із тими, хто не подобається російському президенту Володимиру Путіну, також вже добре відомо. Путін надсилає до колишніх агентів російських спецслужб спеціальних отруювачів, які потім отримують високі посади й нагороди у російській системі влади. Коли людина, яка знищила колишнього працівника російських спецслужб, а потім соратника опального олігарха Бориса Березовського, Олександра Литвиненка, стала депутатом Державної Думи РФ це, можна сказати, був сигнал для кожного, хто хоче працювати на Кремль - вбивай і отримаєш заслужену нагороду. Керівники українських спецслужб розвідки та оборонних відомств на особливому рахунку у Кремля, адже з точки зору Володимира Путіна та його найближчого оточення, це керівники “сепаратистського утворення”, які, до того ж виконують прямі вказівки головних ворогів Володимира Путіна - керівників західних держав. І з цими людьми, звичайно, потрібно розправлятися, вони не просто зрадники, вони люди, які сприяють тому, щоб найважливіша частина історичної Росії так і знаходилися за кордонами своєї держави. Вони мають нахабство зривати плани й наміри Володимира Путіна та керівників російських спецслужб - звичайно, такі люди можуть бути тільки знищені. Тому немає ніякого сумніву в тому, що замахи на Кирила Буданова будуть продовжуватися, як і замахи на представників його особистого і службового оточення.

Немає жодного сумніву в тому, що у чорному списку Володимира Путіна керівники України й знову-таки, полювання за ними продовжиться, навіть якщо ми побачимо закінчення російсько-української війни.

Путін, якщо він тільки буде існувати й керувати Російською Федерацією, ніколи не дарує жодної поразки свого бліцкригу і того приниження, якого він зазнав у останні дні лютого минулого року. Люди, причетні до цього приниження, його особисті вороги - тільки їхня смерть може якимсь чином привести його у хороший настрій. До того ж не будемо забувати, що окрім особистої помсти й ненависті є ще і тверезий політичний розрахунок, яким відрізняється президент Російської Федерації, який вміє пов'язувати свою помсту із політичними намірами. Знищення вищого політичного керівництва України, керівництва українських спецслужб та військових очільників, це ще один крок до дестабілізації ненависної Володимиром Путіним України. Якщо ми знаходимося у логіці війни на виснаження, яку російський лідер збирається вести проти Української держави наступні складні роки, то звичайно дестабілізація України є важливим напрямком його діяльності. Якщо йому вдасться знищити когось з важливих, і тим більш медіавідомих представників України чи спецслужб країни, це буде сигналом всім іншим: за вами також прийдуть, припиняйте свою активну діяльність, якщо просто хочете вижити в результаті цієї війни.

Таким чином від України сьогодні залежить збереження життя тих, хто є представниками її керівництва, спеціальних служб, військового командування. Треба усвідомлювати, наскільки серйозною є інфільтрація російських агентів у державній і силовій структурі України. Ця інфільтрація продовжувалася довгі десятиріччя української незалежності, ба більше, вона ніколи не зупинялася. Ми з вами живемо в країні, де комітет державної безпеки Української РСР просто перейменували у Службу безпеки України, а військові округи Української РСР, тобто радянської армії, просто проголосили українською армією та запропонували всім радянським військовослужбовцям, які на той момент служили на території УРСР, присягнути новій незалежній державі. 

Тобто можна сказати, що ми вже отримали від радянської держави у спадок все ту ж агентуру, яка існувала в усіх цих структурах і яка була пов'язана із комітетом держбезпеки Радянського Союзу, головним розвідним управлінням Генштабу Збройних сил Радянського Союзу та іншими структурами, які одразу ж стали структурами російськими й стали працювати на відновлення територіальної цілісності так званої “історичної Росії”, тобто на повернення до Радянського Союзу. Так що треба пам'ятати, що в усіх проблемах, які сьогодні існують в Україні, винні не просто росіяни, а наша власна нездатність до побудови держави, наша власна недолугість, наше власне нерозуміння небезпеки. І дуже прикро, коли жертвами цього нерозуміння і цієї нездатності стають люди, які захищають нас. Може, це сигнал для нас, щоб ми врешті-решт почали будувати державу з чистого аркуша, а не як репліку колишньої Української РСР. 

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.