"Ніде, як в Карпатах, я відчула, що масовий перехід на українську мову українців — це міф. Російську від туристів чути постійно і звідусіль. Хоча б здавалась, ось вам мовне середовище, — практикуйте..". Це пост у фейсбук однієї столичної журналістки, колишньої львів’янки, з яким я повністю згоден, за виключенням одного. Журналістка забула вказати хто автор, творець цього міфу. Навмисне, чи ні, просто не задумувалась над цим, не звернула увагу, що автором міфу є журналісти.
Так, ще до початку цієї страшної війни, на тлі визнання Росією "незалежності" "Л/ДНР" у соцмережах запустили флешмоб "Я переходжу на українську". Хто тільки на цьому не піарився! Урочисто, в інтерв’ю, перед камерами. А потім "я чудово розумію і гаварю по-українськи, але ви ж розумієте, російську слід залишити".
Саме журналісти рознесли по всіх ефірах заяви наших відомих людей, наших футболістів, артистів і звичайно політиків, наших селебріті про часто так званий масовий перехід на українську мову.
Читайте також: Дім
Сам факт того, що ти на 32-му році незалежності твоєї країни, під час війни за цю незалежність, переходиш на її державну мову, є трохи дивним подвигом. Це якщо дуже делікатно про це говорити. А ще треба додати, що в багатьох випадках це був просто ще один інформаційний привід нагадати про себе, а для представників шоу-бізнесу, як для політиків — це все. Адже потім ми чуємо, що нашим "звьоздам" не даються жарти українською, після цього стало якось зовсім паскудно.
Але перехід на українську відбувається, це правда, тільки не масово. Масово це в совдепії було, бо масово — це колгосп. Ми це проходили, в колгосп масово заганяли наших батьків і дідів, в піонери і комсомол масово приймали вже нас, моє покоління. Можна додати й новіші часи, коли колишні комуністи масово ставали віруючими націоналістами, чи ніби то масовий перехід парафіян московського патріархату в українську православну церкву.
Так, люди, які подібно поету і воїну Вишебабі, "я розмовну українську в Краматорську до 16 ти років не чув", переходять на українську. Це не просто, часом це важко. Українську вони чули в метро, коли оголошують станції, в радіо, з владних трибун – ну, і телевізор, звичайно: футбол, серіали, новини. Інтернет – це суцільне "па рускі" був і є навіть зараз. Відкрийте будь-який сайт інтернет-магазину. В куті зверху рус/укр.
Читайте також: Не то
Двомовність у нас узаконена? Наші громадяни настільки тупі, що не зрозуміють текст українською мовою? Занурте їх в україномовне середовище, заберіть цю російську потвору – і дайте їм шанс банально вивчити рідну мову.
Так, рідну мову, бо якщо вірити опитуванням соціологічної групи "Рейтинг", проведеним 17−18 серпня 2022 року, лише російською спілкуються вдома 13% українців. Хотілося б вірити у всю цю статистику, але я пам’ятаю першу хвилю біженців, жертв цієї війни: з української у їхній мові було тільки "шо" замість "что". Це для цих соотєчєственніков "рус"? Русифіковані міста-мільйонники вже стали україномовними й слова з пісні "Вона" вже не актуальні ? На жаль, ні.
Центральні видання просто додали опцію "укр" – "рус" залишивши. Я знаю тільки один сайт, який зробив все по-чесному. "Російська версія Бабеля закінчилась з початком війни, її більше ніколи не буде. Натомість є англійська". Все. Решта рус/укр або модне eng, де українська в ролі бідної родички. Найбільше паскудство – коли українську зневажають ті видання, де в назві є "українська", "по-українськи".
Ні, перехід на українську — не міф. Він є, такі випадки далеко не поодинокі, але, звичайно, не масові. І це добре, це має бути свідомий вибір, він вимагає зусиль і бажання. Бажання слухати українську музику, читати українську літературу, говорити зі своїми дітьми, дітьми, а не тільки виборцями, і то не на камеру, говорити вдома українською.
Читайте також: Так і було…
Це потребує великих зусиль, волі, бажання вийти з зони комфорту, адже український медіапростір, не кажучи вже про телевізор і радіо не вимагає від українця знання його рідної мови, та й і кругом тебе всі розуміють, Майже кругом, трапляються, правда, в деяких містах, і то десь за Збручем, на Заході України, такі вперті продавці. перехожі, офіціанти, таксисти, звичайні містяни, селяни, що не хочуть, а часто не можуть відповідати тобі "па рускі". Вони, ці дивні люди, кажуть що російська — це мова агресора, і за що ми тоді власне воюємо, за яку Україну? Тому тут, будь ласка, тільки українською, хай буде з помилками, але говоріть українською. Власне тоді й доводиться трохи напружувати звивини, залучити голову, згадуючи, що там в тій школі на уроках української вивчали, чи удавали що вчать, як там говорили диктори, бабуня в селі, і взагалі, як то так от взяти й вперше в житті самому почати говорити українською мовою.
Спеціально для Еспресо
Про автора. МАЙКЛ Мишкало (Михайло Мишкало), журналіст, письменник
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.