Так і було…

Ми ніби стали старшими, не дорослими, старшими, не зовсім школяриками, а піонерами. П’ятий клас, ми були дітьми.  День побєди, 30 років, вічний вогонь, покладання вінків, піонерський салют. Це був свого роду театр. Трупа аматорів – актори, вони ж глядачі. В це не вірив ніхто, — ні дорослі, ні діти, — навіть самі  ветерани, вони ще тоді були живі. Справжні ветерани тої війни.    

Наші діти не знають, що таке піонерська лінійка – хто такі комсомольці й ленінці. На наших вулицях не залишилось слідів від їх назв. Ми розбили голови їхнім ідолам і викинули на смітник їхніх вождів. Ми знесли всі ці монументи, цих абстрактних Альош,.. але цього виявляється мало. Ми це знаємо, тут, на Заході, ми пройшли це давно, на самому початку, на зорі Незалежності. Кожна будка, кожен кіоск на стадіоні пофарбовані в синьо-жовті кольори, кожен спорткомплекс, басейн, стадіон має одну назву "Україна". Замість Леніна у нас стало Бандери. Поїзд за маршрутом Львів – Москва був найприбутковішим. Навіть на початку АТО, — Іловайськ, Дебальцеве, — галичани далі їхали будувати Москву, різати ліс, нафту шукати в Московії. Схід і Центр України почав фарбувати у національні кольори опори мостів, стояки, бильця, взагалі все підряд. І при тому російська попса, їхня мова кругом і їхнє пояснення "так прощє". Ми все це пройшли.

Тут, на Заході, ми пройшли це давно, на самому початку, на зорі Незалежності. Кожна будка, кожен кіоск на стадіоні пофарбовані в синьо-жовті кольори, кожен спорткомплекс, басейн, стадіон має одну назву  "Україна". Замість Леніна у нас стало Бандери

На вокзалі у Львові табло "Львів – Перемога, Львів — Лисичанськ… Львів — Донецьк". Дитячі візки, багато порожніх візків на ринку. Порожні автобуси, вони мали возити дітей, тільки вже немає дітей, бо їх вбила війна.   

Так і було, але так бути не має. Чому ми беремо у світле майбутнє всю фальш, всю отруту совдепії, всю цю коросту корупції, весь цей обман? Ми купуємо всіх: вчителів, лікарів, ми купуємо дипломи й довідки…   ми дійшли до того, що купуємо місця на престижному цвинтарі. Ми купуємо навіть минуле. 

Так і було, але так бути не має. Чому ми беремо у світле майбутнє всю фальш, всю отруту совдепії, всю цю коросту корупції, весь цей обман? Ми купуємо всіх: вчителів, лікарів, ми купуємо дипломи і довідки…   ми дійшли до того, що купуємо місця на престижному цвинтарі. Ми купуємо навіть минуле

Ми? Тому що не один, не два, але дуже багато, на щастя, не всі. Наші медіа, знову ж, на щастя, не всі. "Хліба й видовищ ?" Так, стадо потребує поживи для своїх порожніх голів? Навіщо ви ліпите ідолів з цих чергових "ніхто і ніщо", хто ці пластмасові голови: "Герой шоу…..зустрівся, купив морозилку?!", "Учасниця проєкту на відвертому фото".

Вам потрібні герої – от вони, тут, поруч, на вулиці, у військовому госпіталі, і так, там на війні.

Читайте також: Їх більше немає

Вам мало крові, мало пристрастей, хочеться сильних емоцій, так, щоб аж по шкірі пішло, щоб кинуло в піт? Відірвіть свій зад від теплих диванів і вийдіть у двір. Рятуйте собак, якщо з людьми не цікаво, живими людьми, а не з цим  силіконом з телевізора, з віртуального простору?

На наших вулицях ще ховаються тіні минулих богів, ми не маємо право про це забувати, ми маємо бути гідні її – Перемоги

Для чого ви пхаєте мотлох у юні серця? Наші діти вчаться на нашому прикладі й бачать цю фальш – на щастя, не всі розуміють.

Читайте також: Коли закінчиться війна?

У телефоні стонадцять разів на день "Абонент розмовляє …Слава Україні ! Героям Слава!". Не можна так, це сакральні слова! Ми промовляли їх пошепки в колі вірних, своїх, це був виклик, як і малювали тризуби та прапор в ті далекі часи. Комуна таке не прощала, якби зловила, була б біда. Вишиванка – символ, її на щодень не вдягають, інакше це просто сорочка.   

На наших вулицях ще ховаються тіні минулих богів, ми не маємо право про це забувати, ми маємо бути гідні її – Перемоги. Тому що, так, якби пафосно це не звучало, але по-іншому не можна, на нас "дивляться з темних небес загиблі поети й герої, всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє".

Спеціально для Еспресо   

Про автора. МАЙКЛ Мишкало (Михайло Мишкало), журналіст, письменник

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.