Міністр розбрату. Чи треба критикувати Резнікова?

Незручні питання до влади про гроші заведено записувати або в кремлівські темники, або в "козлы, которые мешают правильным пацанам жить и нормально зарабатывать". 

Що трапилось із куртками?

Восени ЗСУ контрударами звільняли Харківщину і правобережжя Херсонщини. Однак осінні зими уже були холодні — і ЗСУ необхідно було терміново забезпечити зимовим одягом. Тоді Міноборони закупило 180 тисяч курток в турецької фірми за повною передоплатою в 30 млн доларів. Товар привезли в Україну й роздали у війська. Через майже рік цей контракт неочікувано опинився під ретельною увагою ЗМІ, активістів і антикорупційного комітету ВР. 

В чому суть скандалу? Власником турецької контори виявився маловідомий гандболіст із Запоріжжя. І ще й родич члена комітету з питань національної безпеки та оборони, депутата партії "Слуга Народу" Геннадія Касая.

Чим цікавий цей пан Касай? Депутат провладної партії був гендиректором спорткомплексу "Мотор-Січі", а його рідний брат і помічниця фігурували на записах розмов Богуслаєва, коли той наказував не дати ГУР МО вилучити гелікоптер Мі-24 компанії для бойових завдань.

Фото: колаж Еспресо

Мова йде про ранню весну 2022 року, коли вертольоти військовій розвідці були конче потрібні для таємних місій українських пілотів в Маріуполі. Вертольотами тоді вивозили поранених і доставляли провізію для захисників. Саме це дозволило оборонцям "Азовсталі" протягнути до травня і врятувати кілька тисяч своїх людей.

Павло Касай не приховував, що ввімкнув режим родинних зв’язків, щоби брат Гена відмазав Богуслаєва і завадив вилученню вертольота на потреби війни. 

Тож коли зараз міністр Резніков оголошує парі депутатці Анастасії Радіній та вимагає у журналіста Ткача покинути професію на три роки — чи не хоче він пояснити, чому родичі осіб, які ставили палиці в колеса ГУР МО у березні 2022, у вересні 2022 отримали жирні контракти на форму для ЗСУ? 

У мене нема жодних претензій до приватної особи Олексія Рєзнікова. Однак, кожна його публічна поява з коментарями у ЗМІ — додає порції нових питань. 

Чого варте лише зізнання в інтерв’ю 24 каналу про реальний стан підготовки війська напередодні повномасштабного вторгнення? Ось відповідь Резнікова на питання, що б він змінив, якби знав, що буде повномасштабна війна. 

"Я б вже в жовтні драматично коментував партнерам наслідки, які відбудуться. Я б вже переконував наших військових, що треба змінювати й зміцнювати систему артилерії в натівську… Бо тоді ми були переконані, що 152, 122 мм, які у нас були на озброєнні, буде достатньо. Я уже в березні 2022 поїхав переконувати Бена Воллеса, що нам треба 155 мм. Він каже, а нащо, ми уже вам шукаємо 152 по всьому світу. У вас же є якісь запаси? Кажу: "Бен, у нас все одно все закінчиться і ви будете постачати!"

Спасибі Боже Бену Воллесу, який виконував функції міністра оборони ще і за нашу державоньку. Тож так, мав повне право попросити про більшу вдячність на саміті НАТО. 

Також Резніков сказав, що у перший етап війни із 200 працівників департаменту речового забезпечення — броніки, каски, форма, паливо — працювало людей 12 хіба. Тому не дивно, чому робота Міноборони в питаннях закупівель аж волає про перезрілі реформи. 

Що натомість на цілком конструктивну критику запропонував міністр оборони? Парі, образи депутатів та журналістів. А ще низку дописів дружніх блогерів про те, що "суспільство не розуміє тонкощів війни" і замість Резнікова "може прийти ще хтось гірший". Це спроба заговорити проблему, а не доколупатись до істини. 

Що ж цікавого в "курточках"?

Перше. Чи існує у нас в природі хоч мінімальна можливість аби симпатичний контракт МО не вигравав племінник депутата СН з профільного оборонного комітету? І чому люди державного зрадника Богуслаєва мали змогу освоїти цей контракт уже після публікації записів про продаж двигунів для вертольотів К-52, тих самих, які тепер так героїчно змушені збивати наші військові? 

Друге, про манеру спілкування зі ЗМІ, яка у наших державників стає все гіршою. Якщо умовний Михайло Ткач чи Юрій Ніколов десь помилились — я чекаю якісних контраргументів з поясненнями. А не "я вам не лох" і "я прєзідєнт, Міша". "А шо таке, якщо президент мене звільнить, то моя жінка буде рада". 

Третє. Можна скільки завгодно писати пости в стилі "не гойдайте човен, бо прийде хтось гірший", але лишилось стійке враження, що в основі всього — конфлікт інтересів. Є родич партійця провладної партії, члена комітету по нацбезпеці, обороні та розвідці. Він хутко з нуля створює фірму під МО в Туреччині й отримує контракт із гарним прибутком. Стартап просто бомбезний. І в мене є головне питання — чи була можливість МО купувати куртки напряму у турецьких виробників. Які саме умови племінника депутата переважили всі інші? 

Я не думаю, що українське суспільство і журналісти-розслідувачі хочуть зробити країні гірше. І повісити міністра на шибениці. Просто є тригери, які дуже гостро стоять у суспільстві. Щойно буде знято воєнний стан — питання "Хто як готувався до війни?", "Хто розмінував Чонгар?" і "Хто стільки поцупив грошей на війні?" — стосуватимуться кожного. 

Тому тактика обізвати всіх "іпсо" і "руками Кремля" - заздалегідь програшна. Треба відчувати пульс своєї країни. Треба розуміти, що кількасот тисяч людей лежатимуть в могилах — і це наша плата за колоніальне визволення. У них лишаться мільйони родичів, які шукатимуть відповідь: "чому саме я?"; "чому моя рідна людина загинула"; "чи можна було якось відвернути все це?"; "як житимуть наші діти?".

У повітрі літають іскри невдоволення, запиту на справедливість і очікування змін. Не помічати цього не може або самогубець, або безумець. І це не проблема персонально Олексія Резнікова. Просто він керівник міністерства оборони в часи війни. 

Коли перший лорд Адміралтейства Вінстон Черчилль отримав страшну поразку при штурмі Галліполі — його нещадно критикували ЗМІ, колеги по партії та вдови та матері. Він змивав ганьбу кров’ю і згодом ледве не загинув від шрапнелі в окопі під Іпром. 

Цей досвід змусив його більше цікавитись, які саме закупівлі треба робити для збереження життя британських солдатів. І цей тяжкий урок став базою, чому в часи Другої світової Черчилль став якісним прем'єр-міністром і міністром оборони. Критика була корисною, бо після масових втрат операції на Дарданеллах уряд зрозумів істину, що "баби уже не нарожають". Якщо не цінувати життя молодих чоловіків. 

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.