Нам потрібна не тільки кількісна мобілізація, а й якісна, - військовий і журналіст Павло Казарін

Про це розповів Павло Казарін, військовий і журналіст, головний сержант батальйону безпілотних систем "Серафими" 104 окремої бригади ЗСУ у подкасті народного депутата Миколи Княжицького.

"Будь-яка велика війна супроводжується примусовою мобілізацією. Це досвід Першої і Другої світових війн, В’єтнаму. Україна тут не виняток", — пояснює він.

За словами Казаріна, мобілізація — це завжди непопулярний процес. І питання не в тому, чи можна зробити її “приємною”, а в тому, як саме вона організована.

Одне з найгостріших питань — так звана “бусифікація”. Казарін пояснює її просто: це наслідок того, що значна частина людей ігнорує повістки. "Якби люди приходили за повістками, ніхто б не виходив на вулиці і не розпускав би руки", — каже він.

На його думку, проблема в тому, що держава уникає непопулярних рішень і не створює чіткої системи відповідальності за ухилення. У результаті інституційний примус замінюється “низовим” — уже на рівні ТЦК. Саме тому весь негатив від мобілізації концентрується на військових.

За словами Казаріна, у військових часто виникає відчуття, що політична комунікація в країні спрямована не на тих, хто вже воює, а на тих, хто уникає служби. "Є відчуття, що всі промови адресовані не ЗСУ, а людям, які ухиляються", — каже він. Мовляв, політики намагаються одночасно не втратити підтримку військових і не дратувати цивільних, які не готові йти до армії. У результаті формується подвійна риторика, яка не вирішує проблему мобілізації, але підсилює розрив між фронтом і тилом.

Казарін звертає увагу і на різницю у відповідальності: "Ми жартуємо: якщо ви не вийдете на роботу – вас звільнять. Якщо я не вийду – мене посадять. Якщо я запізнюся з відпустки на кілька днів – це 5–8 років ув’язнення. А за ігнорування повістки – лише штраф у 17 тисяч гривень". На його думку, така різниця підриває довіру і демотивує тих, хто вже служить.

Ще одна ключова проблема — якість мобілізації. Армії бракує людей, але водночас значна частина мобілізованих не доходить до бойових підрозділів або не може виконувати бойові завдання. "Нам потрібна не тільки кількісна мобілізація, а й якісна", – наголошує він. Недоукомплектовані підрозділи довше перебувають на позиціях без ротацій, швидше виснажуються і несуть більші втрати.

За словами Казаріна, на п’ятому році великої війни мотивація перестає бути ключовим фактором. "Моя мотивація закінчилася на другий рік війни. Далі я тягну на дисципліні", — говорить він. Це, за його словами, типова ситуація для багатьох військових.

Казарін також говорить про розрив між військовими і цивільними та про відповідальність держави за його подолання. Зокрема, йдеться про підтримку родин військових, які часто залишаються без системної допомоги. Тривала служба без ротацій означає, що багато військових місяцями не бачать своїх сімей, а держава не компенсує цього в достатній мірі. "Про це слід думати. І держава, і суспільство мають подбати про цих людей", – підсумовує він.

Повна розмова за посиланням: