Мрії про Судоплатова. Що хочуть насправді русскіє ліберали?

Нові знахідки на звільненій північній Київщині шокують навіть людей досвідчених. Ось підвал дитячого санаторію, перетворений на мініатюру катівні НКВС — тюрми на Лонцького. Коли жертву ставили на коліна до стіни, постріл у голову — і все, нема "учасника української контрреволюції". Ось Офіс Генпрокурора звітує, що під час окупації Ворзеля — російські окупанти кинули димову шашку в підвал одного з будинків, де перебували 14-річна дитина та жінка. Далі був ще й обстріл - дитина загинула на місці, а матір ще два дні вмирала від поранення там же.

Ті, хто вижив після місяця фактичного нового концтабору для українців розповідають про найбільший страх — неможливість похоронити близьких. Так і жили в підвалах із трупами батьків та дітей.
Раніше, я вважала найстрашнішим фільмом про війну "Сина Саула" — детальний і тяжкий нарис про фізичне виживання в Освенцимі. Нині будь-яке кіно видається оптимістичним після Маріуполя, Бучі і Бородянки — до якої ще по суті не приступили, але анонсують нову порцію жахів.

Світ вивчає звірства росіян, які сталися в Бучі. Від цього уже не сховаєшся за толерантність і думку іншої сторони — наша Буча — ще донедавна була символом процвітання й того, що ти склався як успішна людина. Улюблене місце для життя середнього класу, успішних родин із дітьми й така собі взірцева картинка про українську мрію — модерну хатку, розкішний сад, вирощений своїми руками, і симпатичне авто поруч. Росіяни прийшли та поклали у братські могилу розумний і працьовитий середній клас — абсолютних європейців, таких же як в Берліні, Парижі чи Лондоні. І тут є одне але — росіянам справді нічим крити такі злочини, однак наше багаторічне малоросійство робить свою брудну роботу.

Наші окремі телевізійні канали й YouTube-проєкти не цураються запросити прокоментувати геноцид українського народу в Бучі та Ірпені… самих росіян. Численних лжеопозиціонерів, які не зробили нічого для розвитку демократії в Росії й хитрих лібералів, які сунуть сюди косяками, аби нав’язати повістку про "русскоязычный мир в Киеве" після нашої перемоги.

Шендеровичі, Белковські, дорідні матрьошки із каналу "Дождь", Кац і Чичваркін — всі вони нині коментують #BuchaMassacre. Це просто немислимо. Це так, як би бомбардування Лондона, нищення Ковентрі та злочини в Освенцимі та Дахау коментували Альберт Шпеєр, Ленні Ріфеншталь, Макс Аман. А в якості ліберальних блогерів Еріх Петер Нойман та Карл Сілекс — редактори видань Das Reich та Die Frankfurter Zeitung, які подавали себе як лібералів, але ніколи не критикували фашистів. Ви могли уявити коментарі всіх цих людей на британському BBC часів Другої світової війни? А от нині експертиза по Бучі від ліберальних рашистів так і суне.

За останні кілька днів я послухала тонни коментарів ліберальних росіян щодо геноциду в Бучі, однак не почула жодного слова "вибачте". Бодай "вибачте" за спалені трупи дітей прямо на вулицях квітучої Бучі. "Вибачте за геноцид" - за розстріляних жінок з брелоком прапорця Євросоюзу. Вона поплатилась за свій цивілізаційний вибір. Жодного слова каяття за те, що сотні українських чоловіків — програмістів, бізнесменів розстріляли у підвалах у кращих традиціях НКВС.

На "Україні 24" виступав російський інтелектуал і наче як опозиціонер Гарі Каспаров — він типу активіст такого собі "антивоєнного комітету РФ". Шахіст констатує, що вірус рашизму потужно розмножився не лише на території РФ, а й по Європі — "просто там у них нет возможности себя проявить". А от якби могли — то схожі знахідки могли бути в підвалах Баден-Бадена і на пустирях біля Ніцци. Власне, ми зрозуміли тяжкий урок позаблоковості й ціну дружби з РФ.

До 24 лютого чимало не дурних і просунутих людей запоєм слухали Алєксєя Півоварова і Ксюшу Собчак. Всі ці псевдоліберальні й гламурні "Редакции" и "Осторожно, Собчак". Коли фото закатованих мешканців Бучі уже були на перших шпальтах світових видань — Алєксєй напише, що "нет пока полной ясности, кто эти люди и как они погибли". Ксюша напише одне — "жуткие фото из Бучи", а далі розлогий пост про те, що, мовляв, як же Зеленський…погладшав за місяць. На четверту добу — Льоша перепощує заяви Міноборони РФ, що всі репресовані, яких ще знайдуть в Мощуні, Сумах і Конотопі — це все постановка українських спецслужб. А от гламурна Ксюшенька уже не прикриває свою гнилу натуру лелітками — і перепощує пропаганду про те, що ніякого "українського народу нема". І мовляв, правильно робив Судоплатов, що убив Євгена Коновальця. Мовляв, таких "цукерок для українців буде багато".
 

Є персони, які працюють більш тонко. Зненацька з перших днів війни популярним серед українського російськомовного глядача став такий собі ліберальний блогер Максим Кац — багаторічний друг і бізнес-партнер Іллі Варламова — талановитого пропагандиста Кремля для креаклів зі смузі. Ця парочка і раніше не цуралась знімати пропагандистське кіно, де червоною лінією проходила думка про те, що Україну треба повернути в стійло радянського союзу. Інакше і СРСР 2.0 ніякого не буде. А нині — прям сунуть як таргани з усіх щілин.
 
Кац теж висловився щодо #BuchaMassacre. Вибачення, звісно, не було. Навіщо вибачатися перед українцями за геноцид? Особливо, якщо насправді мрієш, що Україна стала частиною радянського світу по-новому. Зате був висловлений сум з того, як погано воює з противником — тобто з нами — російська армія, від того і мародерить. Ще Максим висловив міркування, що може, самі по собі ті, хто стріляв у потилицю бучанам і є злочинцями, але загалом — російська армія норм. Цитую: "Казалось бы, какая разница — умереть от залпов "града" или от выстрелов. Но оператор залпового огня. Оператор "града" стреляет в белый свет, как в копеечку, он не знает, куда попадёт — в детскую больницу или на пустырь. Это преступление, но его совершают те, кто приказ отдаёт, но тот, кто грабит квартиры и убивает — виновен лично".

Ви мене вибачте, але наша армія захопила чимало документів, які свідчать, що російські танкісти, артилеристи точно знали, куди стріляють "градами" і "ураганами". Є зафіксована їхня письмова згода на нищення Харкова — тому відбілити артилеристів не вийде.

А ось іще одна цікава думка про звірства в Бучі: "Это до того открытые преступления, что никому и в голову не пришло замести их следы, никому и в голову не пришло, что трупы граждан на проезжей части — это то, за что придётся отвечать". Тобто на думку, російського ліберального блогера — не такі страшні звірства, страшно, що спіймали на гарячому. Страшно, що трупи голих жінок і дітей — не вдалося спалити дотла. "Нет человека — нет проблемы". А є тіло — буде і доказ для Гааги.

Подекуди російських лібералів і типу опозиціонерів несе ще далі. Російський емігрант в Англії Євгеній Чичваркін — включився в ефір України 24 і дав свою експертизу по Бучі. І чомусь пов’язав це із нині ще окупованим Херсоном.

"В Херсоне российская армия не ведет себя так, как в Буче и Гостомеле. Потому что Бучу и Гостомель они не считали своими, а Херсон считаю своим. Русским мальчикам там страшно и они ведут себя как в Крыму, они поняли, что там надо как в Крыму… Поэтому они считают, что на следующих переговорах — Путин оставит это за собой. Будем честны — по замерам 2014 в той части было население за Путина и оно было заметным. Тогда был нормальный замер", — спокійно каже російський ліберал і член "антивоєнного комітету РФ".

По-перше, це чистий фейк, бо Херсонщина — це абсолютна Україна і нема жодного дня, щоби там не відбувались антиросійські протести. Друге, я постійно спілкуюсь із тамтешнім активом і картина не така, як це малює вусатий алкобізнесмен.

Зацитую своє джерело із нині окупованого Херсона: "У нас у місті пропадають і журналісти й люди з активною громадянською позицією. На блок-постах навколо міста стоїть дуже багато ДНР/ЛНРівців, єдиним посилом яких при розмові є "мы восемь лет страдали теперь ваша очередь". А ці скоти стали їздити в основному на крадених цивільних машинах і навіть зі своїх уазиків поздирали свої кляті зетки. Типу, щоб не впадало в око так сильно. Вибачте що пишу в особисті повідомлення, але до нас у школу, де ми влаштували щось типу гуманітарного штабу, вже приїжджали рашистські військові (чи СОБР із росгвардією, хєр їх розбереш) тому фіг його знає хто коменти мої прочитає". Де ви тут бачите, що рашисти вважають Херсон "своїм"? Чи скажімо, що окупанти більш лайтово ставляться до українського регіону, який серйозно акумулював валюту в нашу економіку?

Або іще одна зірка прямих ефірів — Юлія Латиніна. Чесно кажучи, я думала, що ця жінка уже давно померла, але ні. Вона теж у нас членкиня "антивоєнного комітету РФ" і роззявляє рот на те, якою буде Україна після нашої перемоги. Що Київ наче як стане "центром русского мира", а всі навколо щебетатимуть російською мовою. А не пішли б Ви, жіночко, у свою рідну Москву! Ви ж начебто втекли звідти — будуйте свою російськомовну демократію у себе вдома. У нас тут Україна.

Знаєте, я точно зрозуміла, який би українець влаштував росіян. Не тільки закатований, застрелений і спалений із родиною в одній купці навпроти розмародереного дому. Їхній герой — це Павло Судоплатов. Почвара з краплею української крові, яка стала катом українців і на радощі СРСР убила Євгена Коновальця та Романа Шухевича. Нинішніх лібералів просто корчить, що виросло покоління українців, які цінують свободу, чесне слово. Які вміють творити своє життя кращим і рубають голови щупальцям СРСР. І тому нинішні росіяни пішли нас карати знову — це каральна операція за те, що я є і я українець. А ми точно будемо. Тому Ксюша Собчак і її молода команда можуть вдавитися. Судоплатова уже не буде.