І під час війни думається не тільки про війну, а й про мирне життя, найперше про мирне, і далеке мирне також. І не тільки про своє, а й про інших людей. Може, про інших навіть більше, ніж про себе.
І не так про те, що було, хоча, звісно, багато чого згадується такого, чого у мирний час, може б, і не згадав би, як про те, що буде вже після війни. І не тільки з тобою, а й іншими, з усією країною і навколишнім світом.
І про ворогів також думається: на скільки десятиліть, чи століть, чи це вже на віки вічні вони залишаться ворогами?
Кількість віруючих під час кожної війни помітно зростає, просто так вже влаштована людина, що, коли їй добре, то Бога рідко згадує, і лише, коли припече, а чи навпаки – погасне, то молить, аби засвітив...
Читайте також: Будувати під час війни
Втім, знаємо ж, що на цьому світі нічого не буває вічного. Окрім, хіба, що Бога, але то лише для тих, хто вірить. До речі, кількість віруючих під час кожної війни помітно зростає, просто так вже влаштована людина, що, коли їй добре, то Бога рідко згадує, і лише, коли припече, а чи навпаки – погасне, то молить, аби засвітив... Та щоб ворога пробачати, то спочатку треба його перемогти, а ще побачити у нього бодай дрібку, бодай хоч зародок каяття.
На жаль, до Перемоги ще далеко, як і до каяття росіян, ось і головком Залужний про це каже, а отже думки про мирне поки що лише як мрії. Цими мріями живуть і солдати на фронті, і громадяни в тилу. І в кожного вони свої, неповторні, як то кажуть, з урахуванням індивідуальних потреб, смаків та уподобань, окрім, звісно, головного – перемоги над ворогом, хоча в чомусь, може, й схожі.
Хтось мріє після війни кинутись у закордонні подорожі, а хтось навпаки – в глушину, в ліси та на озера, і то у найбільш безлюдні місця, одні на – моря, інші – у гори, а дехто для початку просто відіспатися…
Озвучена мрія, уже не мрія, а план дій. А поки що план у нас один – вихід на кордони 1991-го року – це як мінімум, ну, або знищення болотної імперії у тому вигляді, в якому вона існує тепер – це вже як максимум
Читайте також: Якщо хочемо бути європейцями, не можна толерувати брехню
Та й навряд чи є сенс мрії озвучувати. Бо ж озвучена мрія, уже не мрія, а план дій. А поки що план у нас один – вихід на кордони 1991-го року – це як мінімум, ну, або знищення болотної імперії у тому вигляді, в якому вона існує тепер – це вже як максимум. Як буде насправді покаже час. Принаймні воєнна зима у цьому сенсі обіцяє стати багато в чому вирішальною.
А ще варто пам’ятати, що мрії мають властивість справджуватися в міру докладання наших зусиль.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1 окремої штурмової роти ДУК ПС.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.