Їду у п‘ятницю на таксі. Біля Арени на Бессарабці мусимо об‘їхати запаркований тупо перед світлофором у другий ряд ауді. У мого таксиста просто зриває дах:
- От побачите, йому нічого не буде, ніякий евакуатор за ним не приїде. Але варто якомусь таксисту запаркуватись не за правилами, щоб збігати, вибачте, в сусідній заклад в туалет, будуть через дві хвилини. Вчора біля ЦУМу бачив, як якась курка тупо перед мєнтами повернула наліво з крайньої правої смуги. Вони навіть не зупинили її. Мене два тижні тому підрізали мєнти, а потім ще й оштрафували, що я з правого ряду повернув наліво. А відеореєстратор я не можу поставити, і ніяк не доведу, що вони підрізали.
Читайте також: Питання "будемо ми чи не будемо" не втрачає актуальності
Знаєте, я в таксі ніколи не працював, я їздив у таксі. Я спілкувався лише з певним колом людей, це як бульбашка у фейсбуці. А потім мене скоротили. Війна. Всяке буває. Пішов волонтерити та трохи таксувати. Я тут пару місяців. Моя машина потрапляє за класом під бізнес і комфорт. Вам не передати, які тіла я вожу з вечірок впритул до комендантської години. Як не сучок з чіхуахуа, які вимагають врубити їм Інстасамку, яка донатить на російську армію, то їхніх бухих кавалєрів. Один, чесно, був так задовбав, що я його висадив за 15 хвилин до комендантської години й поїхав додому. Іноді я сперечаюсь з людьми, що вони роблять щось не так, але мене не слухають. Мені 27. Що я скажу дядьку, якому 50? Але в мене відчуття, що поки на фронті гинуть кращі, ми тут про**мо країну. Я дуже хочу, щоб хлопці повернулись і навели тут лад…
Моя машина потрапляє за класом під бізнес і комфорт. Вам не передати, які тіла я вожу з вечірок впритул до комендантської години. Як не сучок з чіхуахуа, які вимагають врубити їм Інстасамку, яка донатить на російську армію, то їхніх бухих кавалєрів
- А ви не забагато хочете від хлопців? Щоб вони й там встояли, і тут лад навели? Ви ніколи не думали, що якщо їм доведеться наводити лад, то це може перерости в громадянську війну?
- А що тоді робити?
- Тримати кордони тут.
За останній тиждень я бачу багато постів, що ми програємо війну тут, у тилу. Що ми занурились в стан АТО 2017-2019, і нам уже норм. Нам навіть нормальне світло повернули, так що деякі особини вже відкрито питають: а де ви бачите війну?
І найлегше нас зруйнувати тут, у цій точці.
Читайте також: Вікно можливостей для України може перетворитися на глуху стіну
Я бачу багато постів, що ми програємо війну тут, у тилу. Що ми занурились в стан АТО 2017-2019, і нам уже норм. Нам навіть нормальне світло повернули, так що деякі особини вже відкрито питають: а де ви бачите війну? І найлегше нас зруйнувати тут, у цій точці
Колись давно, у 2015, коли я вчилась групової терапії, ми проходили розставляння. І була річ, яка мене вразила над усе. Нас попросили поділитись на групи, залежно від залучення у події Майдану — від активної участі та підтримки до байдужості та непідтримки. І от коли йшлося про Майдан, розподіл був десь по 25% у кожній групі. Потім йшлося про перші місяці війни, і ряди активних сильно схудли, але то було щось про 10-15% залученості. А потім нас попросили показати залученість через рік, і в активних лишилось дві людини. І це було страшно.
Читайте також: Вляпатися в історію
Пізніше, ми вже обговорювали з Еліною Романенко цей феномен і вона сказала сумну штуку, що в нас є 15%, які витягують на собі революції й зміни, але коли вони вже розірвані в шмаття, втомлені чи вбиті, обов‘язково вилазять 50%, які відкочують цю ситуацію максимально назад.
Ми стоїмо зараз тут. І нам треба щось кардинально змінити в динаміці, щоб замість "ми програЄмо війну" не писати "ми прогрАємо".
Про авторку. Тетяна Ніколаєнко, журналістка
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.