Найважчий наказ - стояти на смерть

Після однієї успішного наступальної операції я запитав командира однієї з наших найкращих частин, що було найважче для нього на війні. Він сказав: "Давати наказ стояти на смерть. Я робив це тричі, і кожного разу виїжджав на ці позиції, щоб подивитись в очі своїм підлеглим. Потім я повертався і їхав, а вони залишались і тримались. І втримали".

Обстановка в районі Бахмута дуже важка, ворог глибоко охопив місто. Росіяни зазналити великих втрат, але просуваються крок за кроком. Наказ "триматись" в цій ситуації єдино можливий.

Читайте також: Перемога не все спише. Нікому не спише

Але наказ має вагу, коли, крім слів, в ньому закладені добре підготовлені та захищені позиції, налагоджена розвідка, взаємодія з сусідами, спільна обізнаність в обстановці, застосування військ відповідно до їхніх реальних можливостей, прикриті фланги, поповнення, яке вміє стріляти, усі можливі боєприпаси, офіцери, які керують не з підвалу, а яким довіряють їх солдати. І всі ці елементи мають працювати та вдосконалюватись кожного дня, тоді досягається успіх.

Командир, який віддає наказ "триматись", має не тільки кидати слова, але, в першу чергу, робити все, щоб за цими словами була зрозуміла його велика робота — зрозуміла не у Києві, а передусім на кожному ВОПі та СП

Командир, який віддає наказ "триматись", має не тільки кидати слова, але, в першу чергу, робити все, щоб за цими словами була зрозуміла його велика робота — зрозуміла не у Києві, а передусім на кожному ВОПі та СП. Щоб було зрозуміло яким чином ці слова перетворяться у перемогу — у втрати ворога, у наші життя, у землю, яку ми захищаємо.

Для цього неможливо бути начальником та контролером своїх підлеглих, а треба бути одним з них, хто разом виконує це небезпечне "тримайтесь". Для цього треба бачити війну зблизька, а не наїздами на батальйонний КСП. Для цього треба відповідати по справі на усі питання тих, від кого ти очікуєш бій до кінця. Для цього потрібна довіра — а довіра починається з чесного визначення власної відповідальності за все те, що відбувається.

Джерело

Про автора: Юрій Бутусов, журналіст, воїн ЗСУ.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.