Письменники-військові зустрілись зі школярами під час мінірезиденції "Контекст: війна"

В читальній залі бібліотеки зібрались третьокласники однієї зі столичних гімназій. 

Андрій Карпенко, капелан Національної Гвардії України, зізнався, що в дитинстві взагалі не любив читати. І тоді батько вдався до хитрощів. Показав на томик і сказав: “Ось у мене є книжка про пригоди, "Робінзон Крузо. Там дядько опинився на острові і вижив. Але ти її краще не читай, то не гарна книжка. І Луї Буссенар, “Викрадачі діамантів”, теж краще не читай. Там про чоловіка, що в Африці вижив. Але то не для тебе, то для мене. Дивись, не бери”. І от це стало тим антипоштовхом, через який мені так захотілося ті книжки прочитати, що я у батька вкрав ліхтарик і вночі почав читати оте все”.

Капелан здивував маленьких читачів ще однією настановою, яка знайшла у маленьких читачів дуже живий відгук: “Саме щасливе життя — це коли ви лінуєтесь, і що більше, то краще. Я вам бажаю дуже сильно лінуватися. Тому що від ліні всі наші винаходи. Ви думаєте, що ви лінивий? Але ваш мозок постійно працює. І вже в мозку починає дума думатись: чи запалити сірника якоюсь там приблудою, а чи знайти якийсь мінерал? Ви самі, не плануючи того, йдете у світ пізнання”.

Наостанок Андрій Карпенко почитав вірші, зокрема – присвячений донечці.

Письменник і військовий Сергій Пантюк на зустрічі зі школярами. Фото: Віталй Грабар

Сергій Пантюк запропонував поримувати разом із Паном Перевертасом, персонажем його книжки. Взагалі, Сергій Пантюк, який зараз служить у ЗСУ на посаді головного сержанта батареї протитанкових керованих ракет 23-го ОБСП, серед військових, певно, абсолютний лідер за кількістю книжок: і дитячих, і представлених у бібліотеці, і загалом – письменницький шлях він почав значно раніше за військовий. Тож із дітьми на зустрічі встиг побавитись в емоції, почитати вірші, обговорити гриби, абетку і різні мови, і все це на матеріалі власних дитячих книжок.

У Олени Мокренчук, майора, пресофіцерки Збройних Сил України, свій шлях до дитячої літератури. Вона – мама чотирьох дітей, бабуся трьох онуків і онучки. І свої казки й дитячі оповіді випробовує спочатку на них. 

Письменниця-військова Олена Мокренчук на зустрічі із школярами, Фото: Віталій Грабар

Одна з її книжок називається “Аліска, фронтова лисичка”. Вона оповідає про абсолютно реальну істоту – лисеня, яке на фронті підібрали й вигодували Олена та її побратими.

Тема фронтових тварин – найвдячніша, певно, у спілкуванні з юною аудиторією. “Тварини дуже підтримують бійців. Та ви й по собі знаєте: коли додому прийдеш, а мама нагримала, чи в школі двійку отримав, і підійде ця твариночка до тебе, притулиться, ти її погладиш – і вже відчуваєш, що тобі краще. Отак само на фронті: йдеш замучений, чи поранений, жити не хочеться. Воно підійде, потреться, погладиш його трошки, і вже хочеться жити”, - поділилась військова з дітьми. 

А розповісти в пані майора є про кого. Адже окрім собак і котів у них на позиції жив гусак. І вирізнявся він не лише талантом до шикування, а і винятковим передчуттям до обстрілів – риса, часто характерна тваринам. Пані Олена розповіла, що побачивши, як тварина починає непокоїтись, ховатись – ти маєш лічені секунди добігти до укриття. І запропонувала спробувати: надіти “бронежилет”, роль якого використовував рюкзак, і добігти до “укриття” на протилежному боці кімнати. 

Діти охоче брали участь у грі, решта хором рахували секунди, і кожен хотів спробувати себе у ролі солдата. 

Ця гра – квінтесенція дитинства українських малюків: вони спрагло читають книжки, радіють новим знанням, жваво діляться власними ідеями… І так само весело грають в укриття від обстрілу.

З третьокласниками поспілкувались також Лідія Ільків і Руслан Леськів, кожен у свої    й неповторній манері.

Зустріч стала джерелом натхнення і для учасників, і для слухачів. Адже такої щирої віддачі, як від дітей – від дорослих неможливо отримати.