Оборона столиці і майбутнє фронту

Про інтерес до цієї теми свідчить і те, що з-поміж усіх книжок видавництва "Фабула" саме це видання найкраще продавалося під час фестивалю "KyivBookFest". В епіцентрі книжки "Бій за Київ" – долі відомих особистостей, в біографії яких вкарбувалися зимово-весняні події 2022 року. Книжка про український спротив, написана стисло, без надмірної героїзації. Вона задає певну референційну рамку, яку можна доповнювати багатьма іншими біографічними нарисами і таким чином збільшувати масштаб зображення. 

Більшість героїв цієї книжки ("Герої Києва" – так вона називається у фінському перекладі) – люди на фронті та люди в окупації. Знайомство з цими особами та публічна інформація про них дають змогу авторові в низці нарисів прописувати їхню передісторію: до повномасштабного вторгнення, до 2014 року, в юності, в дитинстві. Інколи ця передісторія пов’язує теперішню російсько-українську війну з воєнними операціями Росії на північному Кавказі наприкінці ХХ – на початку ХХІ століть, таким чином Сергій Руденко нагадує нам про тяглість імперської політики Російської Федерації та про консолідацію народів у боротьбі з імперією зла.

Фото: Вікторія Руденко

Герої книжки – люди мотивовані, ініціативні, самовіддані, з візією майбутнього і розумінням шляхів вдосконалення світу. Роман Ратушний, Тетяна Чорновол, Ігор Лапін, Дмитро Лінько, Макс Левін… У нарисі про Ігоря Лапіна, що у 2022 році "ловив танки" на перехресті Гостомеля, воював у Бучі, на Луганщині й на Бахмутському напрямку, Сергій Руденко наводить один прикметний епізод із воєнних буднів Лапіна влітку 2014 року, в районі Луганського аеропорту. Трапилася, значить, нашому військовому одна жирна рибина. Жива. І проситься: мовляв, дадуть тобі за мене півтора мільйона доларів, тільки ти мене випусти. На це наш непідкупний командир відповідає: "Міняти будемо тебе не на бабло, а на наших пацанів". Так воно і сталося. А у 2022 році той, кого віддали за обміном, вербував нових москалів і спроваджував на війну в Україну.

Фото: Вікторія Руденко

Українські військові, нариси про яких читаємо у книжці Сергія Руденка, – це колишні політики, юристи, журналісти, зірки сцени, IT-шники. Досить предметно викладено у книжці воєнний досвід "Лінукса" (Дмитра Лінька) – колишнього народного депутата, а потім заступника голови обласної ради у Кропивницькому. Свого часу цей чоловік на посаді командира роти батальйону "Азов" брав участь у звільненні Маріуполя, боях за Піски і Мар’їнку, а також у боях під Іловайськом. А навесні 2022-го "Лінукс" оборонятиме Київ у стратегічно важливих околицях столиці – в Гостомелі й Мощуні, після чого на посаді командира спецпідрозділу "Стугна" воюватиме на Слобожанщині, Миколаївщині, Чернігівщині. 

Фото: Вікторія Руденко

"Я слухаю “Лінукса”, і в моїй голові не вкладається все те, що сталося з цим 35-річним чоловіком за останні десять років… Того, що пережив Лінько, цілком вистачило б не на одну розповідь, а на кілька життів різних людей", – підсумовує Сергій Руденко свою розповідь про цього вояка.

Один із нарисів присвячений відомому кадровому військовому, колишньому заступникові секретаря РНБО генерал-майорові Сергієві Кривоносу та його ролі в обороні аеропорту "Київ" у Жулянах. Відома історія, яка в контексті цієї книжки звучить як приклад консолідації розділених між собою політичних фігур. Іншим таким прикладом є згадуване в одному з перших розділів книжки припинення боротьби за сфери впливу між командами Офісу президента і київської мерії, що настало з початком російського вторгнення.

Автор книжки "Бій за Київ" не оминає і негативних явищ в українському суспільстві, зокрема, зрадництва. В одному з нарисів мовиться про колишнього високопосадовця Служби безпеки України Андрія Наумова, якого звинувачують у державній зраді, передачі кацапам плану охорони Чорнобильської АЕС та в незадекларованому вивезенні з країни величезної суми грошей. В іншому нарисі зазначається, що ворожі диверсійно-розвідувальні групи були сформовані в основному з етнічних українців. За словами Руденка, 90 % диверсантів – це українці, які колись поїхали за поребрик на заробітки й там отаборилися, а тепер ФСБ знайшло для них застосування. Що ж, мабуть, ліпшої долі вони й не заслужили. А відсоток вражає.

Розділи про особистості чергуються у книжці з розділами про певні ключові явища, без яких розповідь про оборону Києва була б явно неповною: російська пропаганда, білоруська брехня, російський терор, удар по телевежі, мародери, Чорнобильська АЕС, внутрішні міжусобиці, матеріали західної розвідки, різанина в Бучі, а також – камуфляжне весілля на блокпосту: бо війна війною, а весілля – за планом. Найцікавішими з літературного боку мені видаються кілька нарисів про особистості: а саме про Романа Безсмертного, Євгена Спіріна й Астамура Гумбу. 

Нарис про Безсмертного, як і нариси про Володимира Цибулька та Лєну Чиченіну, – це про те, як людям вдалося вижити в окупації під Києвом. Про кожного з них можна сказати, що торік у березні доля хоч і загнала їх у межову ситуацію, та все ж була до них милосердною. Але тільки в сюжеті про керівника виборчого штабу Віктора Ющенка, одного з організаторів Помаранчевої революції, співавтора Конституції України присутні деякі невигадані символічні деталі, що підсвічують його історію. Експолітика, викладача історії питають, хто в його селі цар, а після його збентеження уточнюють: хто князь? Розмова відбувається на теренах колишнього передмістя князівської резиденції. Історик Безсмертний однією ногою стоїть у XXI столітті, а іншою – в епосі Київської Русі. Мордвин чи марієць пересмикує затвор АК-74У і раптом згадує, що належить до корінного народу, давнішого, ніж росіяни. Принаймні так я це бачу, не шукайте у книжці опису внутрішнього стану завойовників.

Нарис про Євгена Спіріна – колись луганського патологоанатома й викладача філософії, який 2014 року через сепарські погрози переїхав до Києва, став головним редактором інтернет-видання "Бабель", а з перших днів деокупації Бучі працював над ексгумацією людських тіл та їх ідентифікацією. Сюжет про Спіріна автор книжки закільцював: починається все з погрози відрубати пальці рук, а завершується втратою чутливости в тих-таки пальцях. 

Фінальний портретний нарис у книжці Сергія Руденка стартує за межами України, в абхазькому місті Сухумі 1989 року. Спершу, як і у випадку зі Спіріним, це сюжет втечі від війни. Але 24 лютого 2022 року Астамур Гумба (між іншим, теж – як і Спірін – філософ за фахом), який повернувся у Київ після проживання у Чорногорії, заявляє: "Мамо, більше не втікатиму від війни". На жаль, воювати молодому абхазцеві за Україну довелося недовго – війна забрала у нього життя, як і в Романа Ратушного, Макса Левіна та багатьох інших героїв, пам’ять про яких має бути збережена.

Свідомо чи ні, але автор книжки "Бій за Київ" "розселив" своїх дійових осіб у різних населених пунктах Київщини: Блиставиця, Бородянка, Бровари, Буча, Гостомель, Демидів, Ірпінь, Київ, Лук’янівка, Мотижин, Мощун. Всюди, куди поткнувся ворог, він наткнувся на спротив. Всюди, куди ступив ворог, він сіяв смерть. Бо росіяни не здатні підкорити собі Україну інакше. Єдиний спосіб захоплення, який у них є, – знищення. Запобігти знищенню й нашим і так уже величезним жертвам можна лише за допомогою необхідної кількости сучасної потужної зброї. Бо, як кажуть, ворог сам себе не переможе. Ця книжка, як і будь-яка інша, не конвертується у зброю, але висвітлення подій російсько-української війни (сподіваюся, що "Бій за Київ" перекладатимуть на інші мови так само активно, як перекладали попередню книжку Сергія Руденка – політичний портрет Володимира Зеленського) працює на формування громадської думки, поглиблення емпатії, усвідомлення необхідности допомоги Україні. Чим успішнішою буде просвітницька робота на міжнародному рівні, тим менше наших людей гинутиме на фронті.