Як Україні сприяти Європі в примусу до миру Росії. Три тези з круглого столу щодо безпеки і оборони

Валерій Чалий: Стратегія для Європи зрозуміла, є питання тактики: peacekeeping, peacebuilding чи peace enforcement?

Валерій Чалий, голова управління Українського кризового медіа-центру, Надзвичайний та Повноважний посол України.

Європа прикидається, Європа бачить, що потрібно робити. Отже, стратегія в загальних рисах сьогодні відома, стратегія зрозуміла. Але є проблема розуміння тактичних дій. Наприклад, та ж дискусія щодо миротворчих сил як про компонент встановлення миру. В нашому випадку, коли є агресія країни до іншої країни, статут ООН передбачає застосування не peacekeeping, peacebuilding, а peace enforcement - примусу до миру. Зрозуміло, сьомий розділ статуту передбачає, що це буде прийнято Радою безпеки, і тоді всі країни мають на основі розписаних правил ООН діяти. Але оскільки ООН бездіяльна в цьому плані, Рада безпеки показала свою неспроможність через блокування Росії, слід створювати коаліцію, яка могла би бути коаліцією Peace Enforcement. І як з цим? Вже другий рік ми чуємо політичні дискусії, нарешті з’явились якісь деталі, але контингентів європейських як не було, так і немає. Тому дуже важливо: як правильні європейські задумки щодо джерел фінансування оборони, розвитку координації, взаємодії будуть лягати, по-перше, на інституційну спроможність ЄС, бо ж ми знаємо, що це складна бюрократична система, по-друге, на конкуренцію різних країн щодо замовлень зброї, по-третє, на бюджети, спільний бюджет ЄС, на таймінг прийняття рішень з фінансування і так далі. Тому, попри те, що сьогодні ми стали більш оптимістичними стосовно наших європейських партнерів, проблеми залишаються. 

І залишаються дуже конкретні питання.

Чи усвідомлюють наші європейські партнери, що в дилемі концентрації ресурсів для своєї оборони, своїх кордонів та підтримки України дешевше, ефективніше і врешті-решт справедливіше буде задіювати свої можливості на території України вже сьогодні?  У нас вже є елементи спільного простору, але далі слід формувати їх разом в сфері оборони і безпеки, де Україна показує лідерство.

На моє глибоке переконання у Путіна є велике бажання показати неспроможність НАТО реагувати, про що заявив генеральний секретар НАТО Марк Рютте.  Можливість застосування погроз силою, що також є порушенням статуту ООН, якщо ми його ще пам'ятаємо, є навіть вже  найближчого року.  Саме цього року та на початку наступного це вікно можливостей у Росії найбільш привабливе, і воно може бути навіть підсилене зупинкою вогню в Україні. Тож під час ще переговорів про мир в Україні може бути активізовано підготовку Росії до наступного тестування або вторгнення по суходолу в Європу. Це реальна загроза, яку розуміють оборона і розвідтовариства країн Європи. Але поки що немає динамічності, швидкості застосування засобів, немає розуміння до кінця тактики, як це треба зробити вже сьогодні. Тож байдуже, як буде називатись коаліція - рішучих, охочих, сміливих, це має бути коаліція дієвих країн. Тобто, peace enforcement – це не задіяння всього світу, це задіяння країн, які мають зброю, які можуть додати реальних компонентів, примусити супротивника до миру. В даному випадку – Росію, тому що Росія – агресор, Росія все порушила. І це треба робити негайно. Тренінгові центри, пілоти, ветерани на літаках, Mirage,  F-16, наші спільні оборонні виробництва в Україні і так далі. Тобто це все вже потрібно. Тому я прибічник ефективної тактики. Європейці мали б не забувати, що тактика передбачає насамперед підтримку України, а вже потім розбудову своїх спроможностей на 5-7 років вперед. 

Михайло Самусь: Хто і як розбудовуватиме оборонні сили Європи 

rpr.org.ua

Михайло Самусь, директор New Geopolitics Research Network, співзасновник Консорціуму оборонної інформації

Якщо проаналізувати Joint White Paper for European Defense Redness 2030, який Єврокомісія видала як розуміння оборонної політики Європейського Союзу на даному етапі,  тобто до 2030 року, бачимо, що  це візійний документ, який визначає основні напрямки розвитку оборонної сфери. В ньому є бачення того, що Європі треба розбудовувати свої європейські оборонні сили або сили оборони. Це не оборонна промисловість, це саме європейські сили оборони, тобто Joint Defense Capabilities, які мають включати в тому числі, перш за все, стратегічні сили стримування Росії. 

Але чого не вистачає у White Paper? 

Залишається запитання, хто це все буде реалізовувати. Знімаються обмеження дефіциту бюджету в усіх країнах ЄС, що дозволить залучити до 800 мільярдів євро за 4 роки. Це дає можливість розвивати такі напрямки, як протиповітряна протиракетна оборона, ракетні та артилерійські системи, штучний інтелект, квантові технології, кібер-радіелектронні засоби і багато іншого.  Але  якщо ми навіть маємо 800 мільярдів євро, хто цим буде займатися? Спроможностей одного єврокомісара просто реально не вистачить. Якщо це перевести на національний рівень, тобто кожна країна почне займатися реалізацією цих загальних спільних завдань, це буде той самий варіант, який спіткав інші проекти, що за останні 30 років започатковувались в Європейському Союзі і всі десь зникали зі зміною керівництва Єврокомісії.  В Європі поки що немає воєнно-політичного і військового командування, яке би займалося реалізацією стратегічного бачення. І в цьому головна проблема. Прикро, що в Європі поки що це питання навіть не озвучується. 

Водночас вселяє надію, що з’явилось більш чітке бачення мети та способів досягнення цієї мети коаліцією рішучих. Зокрема, досить чітко описав, що відбувається і що таке коаліція рішучих,  Президент Франції Еммануель Макрон.

Перше. Сильна українська армія. Це конкретне завдання. Більш того, ми розуміємо, хто це буде реалізовувати: Україна. Україна чітко розуміє потреби оборони, і якраз Європі можна це донести дуже просто.

Друге. Президент Макрон додає, що спільна франко-британська місія вирушає до Києва, щоб оцінити потреби і визначити, що можна зробити для підтримки війська України в майбутньому. Тут, мені здається, все зрозуміло: сили стримування, які не будуть розміщені на лінії зіткнення. Фактично він описує, чим будуть займатися оці сили стримування, навіть назва вперше з'явилася:  це не миротворчі сили, навіть не інфорсмент, а це саме сили стримування, і, очевидно, що стримування стосується Росії. Як агресія Росії буде стримуватись, поки що не зрозуміло, але, очевидно, якщо на першій лінії буде стояти сильна українська армія, ці підрозділи не лише проводитимуть тренування, а й  виконуватимуть певні військові завдання. Очевидно, буде створений якийсь орган колективний коаліцією рішучих щодо ситуації на лінії зіткнення, якщо цей режим припинення вогню буде встановлений. 

Третє:  це ширший поштовх до переозброєння Європи та представлення європейської точки зору, включаючи її вимоги на будь-яких мирних переговорах. Тут є політичний аспект: Макрон заявляє, що Європа має бути присутня на переговорах стосовно припинення вогню, тому що Європа відповідатиме за режим, дотримання режиму припинення вогню, контролю. І буде дивно виглядати, якщо американці з росіянами домовляються про щось, а Європу просто ставлять перед фактом,  Україну так само. Це заявка на те, що Coalition of Willing може просто інституціалізуватися і заявити про себе як сила, яка може брати участь в таких переговорах. 

Як це може здійснюватися?  Є в Європі принаймні дві сили, які вже готові, маю на увазі військові. Це Joint Expenditure Forces, де беруть участь Великобританія, країни півночі, тобто Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія і Швеція, Балтійські країни, Естонія, Латвія, Литва і Нідерланди. Це військовий формат, який в основному передбачає наземний компонент. А ще є цікаве воєнно-політичне угруповання, про яке ми нечасто говоримо: Combined Joint Expenditure Forces, створені в 2010 році Францією та Великобританією. Вони мають наземний, морський, повітряний та логістичний компонент, тобто розвідку і все інше. 

На мою думку, реальним є формування коаліції рішучих саме на базі Combined Joint Expansary Forces та Joint Expansary Forces з додаванням інших країн. Якісь з цих країн нададуть війська, якісь - фінанси, якісь  авіацію, розвідувальну супутникову підтримку і так далі. Тобто, Сили оборони України це ядро європейської армії, франко-британська коаліція плюс коаліція рішучих може підтримати цю основу, а далі формувати спільну європейську армію, що на рубежі 2030 року, можливо, дійсно і буде створена.

Олексій Їжак: "Стратегія дикобраза" потребує опрацювання та модифікації з боку України

 Фото: radiosvoboda.org

Олексій Їжак, експерт Національного інституту стратегічних досліджень, співзасновник Консорціуму оборонної інформації

Європейці сьогодні усвідомлюють той малюнок війни, який нині є. "Стратегія Дикобраза" насамперед передбачає невеликі озброєння, протитанкові ракети, протизенітні ракетні комплекси проти набагато потужнішої армії, тобто, тактику великої кількості порізів або ж укусів. Але вона грає проти великого, грубо кажучи, слона, і слоном уявляються, скажімо, великі угруповання з бронетанкових колон, як це було у 2022 році. 

Читайте також: Європа має створити власні збройні сили, здатні вести бойові дії без участі США, - Микола Княжицький 

Але сьогодні все-таки війна в Україні зовсім інакша. І тут не зовсім працює аналогія з тим же Тайванем. Там дуже велика асиметрія:  130 тисяч тайванського війська проти кількох мільйонів народної армії Китаю, у нас все ж таки інакше - 800 тисяч проти мільйону-півтора, це не той випадок, коли дають на себе напасти, щоб потім розірвати ворога зсередини.  У сучасному балансі засобів нападу і оборони росіяни можуть робити дешевші ракети і більше, ніж ми можемо отримати,  дорожчі ракети проти повітряної і протиракетної оборони. І якщо не мати інструменту для ударів по Енгельсу, так, щоб за один одномоментно знищувати виробництва засоби нападу росіян на місяць-два, це не працюватиме. 

Звісно, не маю на увазі, що ця стратегія, прописана в Європі для нас, суперечить нашій стратегії стримування, як ми її бачимо і намагаємось розвивати. Але очевидно, що вона вимагає опрацювання та модифікації з нашого боку. Важливо розуміти, що немає жодної історичної моделі, яку можна просто взяти і сказати, що це наше. Тож маємо її модернізувати і доповнити власними інструментами: тими інструментами, які нам пропонують, які ми можемо створити, та які є на безпековому ринку. 

Наприклад, експедиційні багатонаціональні сили.  Це було створено саме в такому варіанті, багатонаціональному для Північної Європи, з початком російської агресії 2014 року, коли відбулась окупація Крима і з’явились ініціативи для створення безпеки східного флангу НАТО. Сполучені Штати запустили більш широкі механізми, а британці ініціювали систему, яка дозволяє реагувати на низький рівень загрози, навіть на гібридні загрози і на початок такої ситуації, як окупація Криму. Умовно кажучи, те, що Сполучені Штати створювали у Східній Європі це на більш жорсткі варіанти. Для того ж, щоб перейти від ситуації миру до ситуації широкомасштабної війни потрібні сходинки такої ескалації. От на цих сходинках ескалації у Східній Європі були створені експедиційні сили, потім наземні бригади та підрозділи патрулювання повітря. 

Але зрештою все це спирається на велику ядерну стіну, яка є в Європі, за сприяння Сполучених Штатів була принаймні. Бо з іншого боку, є така ж ядерна стіна російська. Тож чого тепер бракує, це те, що  британці називають бекстопом: велика ядерна стіна, в яку все впреться, якщо станеться велика ескалація. Сьогодні у Росії вікно можливостей:  Сполучені Штати йдуть з Європи, нові інструменти не створені. І невідомо, як все працюватиме на сходинках ескалації, коли задіюватимуться національні сили, скажімо, в Балтії, потім експедиційні сили, потім американські бригади, а потім вже сили ядерного стримування, якщо Сполучених Штатів не буде. А ще коли не буде українського війська, або якщо українське військо припинить опір через припинення вогню або буде роззброєне на вимогу Росії. Тому у європейців справді велика проблема, як це зібрати все до купи і якою має бути остаточна опора, якщо немає американської ядерної стіни. Відтак, бачимо, як і британці, і інші країни намагаються зберегти американську присутність. Дійсно, можна утримати ситуацію від великої ескалації, але є ризик того, що найближчим часом Росія намагатиметься перевірити, як працюють ці сходинки ескалації не тільки в Україні, а й в інших країнах. Звісно,  є велика небезпека, оскільки невідома роль Сполучених Штатів. А от в  тому, що не стосується ядерної зброї,  всі інструменти в Європі для великої війни є і їх можна зібрати.

Довідково.

Організатор круглого столу - Консорціум оборонної інформації, який обʼєднує аналітиків з українських та міжнародних дослідницьких центрів: ⁠Національного інституту стратегічних досліджень,⁠ ⁠Інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, ⁠Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, ⁠New Geopolitics Research Network та інших. Консорціум займається підготовкою аналітичних матеріалів для державних органів, допомагаючи ухвалювати стратегічно важливі рішення для оборони країни.