Аби перемогти у війні, Україна має стати частиною цивілізовано світу

Російські прапори на руїнах захопленого ворогом Вугледара — це чергове нагадування про те, що Росія не збирається зупинятися у своєму наступі на Україну. Що Володимир Путін досі впевнений, багаторічна так звана спеціальна операція має привести до його перемоги у війні з Україною і цивілізованим світом, допомогти йому знищити українську державність і відновити свою імперію.

Кожне захоплене українське місто — це трагедія. Трагедія тому, що кожна окупація полегшує росіянам можливості для подальшого наступу, для знищення інших українських міст, для вбивства захисників і захисниць України окупантами, які знаходяться на чужій землі.

Однак, разом із цим, кожний такий удар повертає нас до реалістичного порядку денного. Західні медіа сьогодні вдаються у питання: а чи обмежиться російський президент територією Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей, якщо йому вдасться захопити ці українські регіони? Нагадаю, що рівно такими ж були питання після анексії Криму — а чи обмежиться Володимир Путін "сакральним" Кримом, чи буде він намагатися захопити території на українському материку? Зараз ми знаємо точну відповідь на це питання, і на питання, чи обмежиться Путін Донеччиною, Луганщиною, Херсонською і Запорізькою областями. На це питання в мене теж є абсолютно чітка відповідь: не обмежиться, буде намагатися окупувати стільки української землі, скільки йому вдасться.

Читайте також: Про мирні плани та дипломатію

Він зупиниться тільки там, де його зупинять, він не буде звертати уваги на жодні заклики до перемовин, не буде відвідувати жодні форуми миру, натомість буде мобілізувати військових, виробляти ракети та снаряди, готувати війська для нових наступів на українську землю.

Якщо ми це усвідомлюємо, якщо ми розуміємо, що російський очільник готовий заплатити будь-яку ціну за знищення української державності та вигнання українців з їхніх рідних домівок, тоді нам краще зрозуміти, як Україна має розмовляти зі своїми союзниками, і про що ми маємо розмовляти, коли мова йде про подальші роки російсько-українського протистояння. Багато хто зараз запитує, як має закінчитися ця війна, і чує від українського суспільства, від українських керівників чітку відповідь: війна закінчиться тільки тоді, коли Україна вийде на державні кордони 1991 року.

Це абсолютно правильна і справедлива відповідь, але для її здійснення потрібно мати реальні можливості, демографічні, фінансові, технічні, військові, всі ці можливості, які дозволять нам дійсно вийти на наш державний кордон, звільнити всі наші території. Або ж втратити ще якусь частину українських регіонів на користь ворога, і це також може стати фіналом війни, але фіналом небажаним для України й для цивілізованого світу, який допомагає нам вижити у цій непростій боротьбі із ядерною державою, готовою до нових територіальних захоплень.

Чи може війна закінчитися реальними гарантіями безпеки для України?

Зараз це питання є нагальним питанням порядку денного для західних політиків. Однак абсолютно очевидно, будь-які гарантії безпеки, навіть запрошення України до Північноатлантичного союзу, що могло б поставити Росію перед дилемою великої ядерної війни із цивілізованим світом і зникнення самої російської цивілізації в разі такої війни, ці гарантії безпеки Україна навряд чи отримає у період інтенсивних воєнних дій, і навряд чи отримає для території, на якій буде продовжуватися російсько-українська війна, або для території, на яку буде продовжувати претендувати російський ворог.

Читайте також: Чи здатен Байден на масштаби Рейгана?

Так що ж ми тепер маємо аналізувати у зв’язку з падінням Вугледару? Ситуацію, пов'язану із подальшим просуванням російських військ на Донеччину? Чи необхідність зупинити російський наступ не тільки за допомогою армії, не тільки за допомогою силових інструментів, але й за допомогою інструментів політичних?

Чи маємо ми усвідомити, що чим швидше ми зможемо використати ці політичні інструменти для зупинки російського наступу на українську землю, тим більше української землі у найближчому майбутньому буде контролювати легітимний український уряд, тим менше української землі залишиться під контролем російських окупантів, які продовжують розвивати свій наступ на чужій землі.

Це і має бути порядком денним наступної зустрічі лідерів у форматі Рамштайн. Це і має бути порядком денним зустрічі чотирьох провідних західних лідерів, які будуть думати про те, як їм допомогти Україні після 2,5 років запеклої російсько-української війни, з якої немов би навіть і не проглядається не те що закінчення, а політичного вирішення, не те що якихось перемовин, навіть перемир'я заради призупинення воєнних дій.

Я чітко знаю, як виглядає рецепт цього призупинення і припинення: це приєднання України до цивілізованого світу.

Україна у сірій зоні, Україна поза НАТО, буде ареною для російської атаки рівно стільки часу, скільки у Росії вистачить воєнних, фінансових, економічних, демографічних ресурсів. Скільки вистачить, стільки років і буде продовжуватися війна Росії проти України. А от якщо Росія недекларативно, а реально зіткнеться із попередженням від цивілізованого світу, якщо Україна не залишиться наодинці тільки зі своєю армією, тільки зі своїми громадянами, у цьому цивілізаційному протистоянні з ворогом, ось тоді виникне принаймні шанс на те, що ця війна закінчиться раніше, ніж ми сьогодні про це думаємо, не у найближчі 10-20 років, а у найближчі роки, і що в ці роки більшість територій України буде знаходитися під українським, а не під російським контролем. І це звичайно задача, про вирішення якої потрібно думати вже сьогодні, і звертатися до неї після кожного падіння українського міста на користь ворога, і після кожного повернення української землі під контроль української держави.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.