Армія — не стадіон, де кожен підказує, куди тобі бігти

Ми воюємо в складних умовах з обмеженою матеріально-технічною допомогою від наших партнерів, від яких ми критично залежимо.

Я сприймаю критику тих, хто воює, а особливо тих, хто сам особисто створював підрозділи, керував ними та вів бій.

Коли ж лунає критика від людей навіть обізнаних в деяких обставинах, але які ніколи особисто не були залучені до організації бою, операцій або бодай формування та злагодження підрозділів в тилу, не займалися управлінням, батальйону, бригади, корпусу тощо, то таку критику важко сприймати, бо вона часто маніпулятивна та відірвана від реалій.

Читайте також: Кульмінація війни

Я бачу однобоку критику, засновану на фактоїдах, а не на фактах чи результатах розслідувань, я не бачу іншого погляду, не бачу звернень аби почути протилежну думку, аби у суспільства могла створитись об'єктивна картина реальності.

Однобічна критика, односторонні пропозиції на кшталт "я так бачу", "тільки так ефективно", тільки "так я розумію". Безапеляційно.

Критикуєш — роби, пропонуєш — роби. Місць та посад в Силах Оборони хоч відбавляй.

На мою думку, ми можемо програти цю війну не через те, що Армія слабка, що поміч приходить не вчасно, а через те, що довкола сидить великий футбольний стадіон і підказує, як тобі й куди бігти, та як бити по воротах, замість того аби, якщо не вийти на поле, то принаймні подати м'яча.

Джерело

Про автора. Мирослав Гай, актор, волонтер, воїн ЗСУ, керівник благодійної організації "Фонд "Мир та Ко".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.