Червоні лінії та наші страхи
Останніми днями велика частина нашої спільноти перекладає з пустого в порожнє свій екзистенційний страх, що на Алясці буде підписано договір між Трампом і Путіним, який не міститиме ніяких гарантій для України
Хочу відразу сказати: ні на Алясці, ні будь-де інде, ні 15.08, ні через рік чи два не буде підписано договору, який міститиме якісь гарантії. Тому що гарантії — це екзистенційна необхідність захищати когось заради розв'язання власних проблем.
Як на мене, куди продуктивніше для власної ж безпеки (в тому числі й поточної психологічної) зосередитися не на тому, як все буде погано, а на тому, які наші червоні лінії.
Дозволю собі висловити свою версію цих червоних ліній. Для мене є три речі, які є абсолютним залізобетонним муром через який не можна переступити:
- Визнання окупованих територій російськими де-юре.
- Заборона постачання і виробництва зброї Україною.
- Вимога закону про російську мову, як другу державну.
Читайте також: Зустріч на Алясці. Території, санкції та початок передвиборчих сварок в Україні
Є ще один пункт, на якому варто наполягати: це не допущення вимоги про нейтральність України. Ми не вступимо в НАТО в зрозумілій часовій перспективі, але нейтральність поховає навіть теоретичні плани про створення воєнного альянсу в трикутнику Лондон — Варшава — Київ.
Як на мене, такий підхід явно конструктивніший, ніж зараз розповідати про зради, який поки навіть не існує.
Про автора: Вадим Денисенко, політолог.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе