Чи є панацеєю поліграф

Отже, момент перший: безліч ризиків маніпуляцій.

Ці ризики можливі на дуже багатьох етапах: на етапі складання переліку питань, їхнього порядку, їхнього змісту, як саме вони будуть поставлені, навіть з якою інтонацією. 

Коли я проходив свій перший поліграф, я засміявся якраз від інтонації питання, а не його змісту – і це "змазало" саме питання, довелося повторювати його ще раз. На іншому дослідженні я голосно гигикнув від питання "чи пов’язані ви зі спецслужбами Л/ДНР": спецслужби можуть бути лише у справжніх країн, а не у бидлуватого рашн-маппет-шоу.

Але найуразливіше місце для маніпуляцій – це оцінка результатів "поліграфа". 

Читайте також: В Україні громадянське суспільство обрізає дракону крила

Тут суперважливо 1) хто читає результати психофізіологічного дослідження та чи має контррозвідувальний досвід (якщо саме цьому присвячене дослідження) та 2) які критерії будуть застосовані для трактування певних реакцій на певні питання.

Мало хто знає, як виглядає звіт поліграфолога. А у ньому немає (і не може бути) слів "бреше" чи "говорить правду". Там є лише про наявність або відсутність реакції на питання. Грубо кажучи "смикнувся" опитуваний чи ні. А це можна трактувати у прям дууууже широкому діапазоні. 

Часто бувають некоректно поставлені питання. Наприклад, якщо зожніка спитати: "Ви досі п’єте горілку щоранку?" – будь-яка відповідь так/ні буде не на користь опитуваного. Так питання формулюють в основному через необізнаність, але ніщо не заважатиме зробити це свідомо для певних груп тестованих.

Також можна гратися з різними моментами в організації проходження поліграфа: змусити піддослідного довго чекати та нервувати, приголомшити неприйнятним "передтестовим" питанням, ввести у стан розгубленості, проводити дослідження понад 4 години тощо. А для "своїх" можна злити перелік та послідовність питань, щоб дати можливість до них підготуватися.

По-друге: юридичні наслідки — їх просто немає у законопроєкті. "Провести поліграф" – окей, а далі що? А нічого. Звільнений на підставі "результатів поліграфа" негайно біжить до суду і років через кілька буде відновлений на посаді з виплатою усієї зарплати, недотриманою вигодою та компенсацією за моральну шкоду. Тоді для чого проводити "поліграфологічне дослідження"? Щоби що?

По-третє: корупційні ризики. В Україні існує дві основні "школи" поліграфологів, і їхні методики базуються на двох дуже різних методиках.

Ці дві "школи" перебувають у несамовитій конкуренції та люто ненавидять одна одну. Норма про регулярну обов’язковість поліграфу для десятків тисяч співробітників держструктур відкриває колосальне вікно можливостей – бо послуги поліграфолога досить недешеві. А тому боротьба за ці контракти розгорнеться несамовита, з усім арсеналом заборонених прийомів – і звісно, з підкупом та корупцією. Занадто солодкий цей шмат пирога. 

І до речі, поліграф планується чомусь лише щодо причетності до ворожих спецслужб. Тестування на причетність до корупції нема у планах. Але ж це навіть важливіше наразі для суспільства - згідно з останніми опитуваннями. Ми у ГШ приділяли цьому питанню не менше уваги, ніж контррозвідці. Але президентський законопроєкт цього чомусь не планує.

Читайте також: У нас демократія сприймається як процедура, а не як відповідальність

Я свого часу прочитав сотні звітів поліграфологів і про кожний робив висновки. Абсолютна більшість була "без зауважень". Але майже кожного тижня були неоднозначності, сумніви, конкретні підозри. В одному випадку підозри розвіялися після бесіди з опитуваним. У іншому я був упевнений, що пан полковник намагався обманути поліграф – якраз у частині "причетності до корупції". Але мою думку командування не взяло до уваги (чомусь). Було безліч "прикордонних" станів, коли я сам не міг визначитися – передавати матеріали в ДВРК, направити людину до психолога чи вважати ризики несуттєвими та апрувнути.

Це я до того, що навіть якщо ти дорослий та досвідчений профі, все одно забагато речей буде занадто суб’єктивними й залежатимуть від чийогось персонального досвіду, знань, розуму, вірувань чи переконань. Чи навіть настрою.

Саме тому, до речі, результати психофізіологічних досліджень ніде не можуть бути підставою для звільнення або юридичної відповідальності. 

Висновок: якщо ти хочеш дискредитувати певну особу чи групу осіб – поліграф дає тобі для цього великий спектр можливостей, навіть за умови "погодження методики". 

І навпаки: якщо бажаєш когось виправдати та очистити – так само є купа способів маніпуляцій з результатами дослідження.

Психофізіологічне дослідження – чудовий інструмент для прийняття рішення "брати чи не брати цю людину на роботу".

Але його роль часто невиправдано переоцінюють для вже наявних співробітників. Ну завалив він (чи вона) поліграф, і що? Можна хіба що перевести в інший підрозділ або інший регіон.  Рішення таке собі, малоефективне. І нашо тобі ворожий шпигун - навіть у найменш важливому підрозділі найдальшого регіону?

Тому внесення норми про проведення психофізіологічних досліджень у такий важливий законопроєкт я вважаю суто популізмом. Смішною спробою тикнути в обличчя: "Дивись, як потужно я борюся проти російського впливу".

Бо насправді ні. 

У дзеркало б краще глянули, там того "впливу" значно більше.

Джерело

Про автора. Костянтин Корсун, експерт з кібербезпеки

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.