Чому росіяни б'ють по ТЦК і що з цим робити

Очевидно, росіяни своїми ударами по терцентрах, крім ускладнення мобілізаційних процедур та механізмів соціальної підтримки військовослужбовців (не забувайте, що є ще й така функція у цих структур), прагнуть подібними терористичними витівками "збити" якусь частину українського суспільства в умовну групу "партія миру" на тлі емоційної ейфорії від примарного відчуття особистої вендети.

Дивіться, тут насправді немає нічого ультраскладного чи чорно-білого, як деяким аж свербить представити. 

У того, хто радіє фактам ударів по ТЦК (тобто, радіє загрозі життю співвітчизника-українця), і в своїй потаємній душі прокручує зловтішну сатисфакцію за свою психологічну травму — таки є біда з адекватною роботою когнітивного апарату. 

В умовах фанатичної війни за ідентичність, коли громадянин України тішиться від смерті іншого громадянина України, а всі вони насправді в одному крою цілей оборони своєї землі та держави (хоч і суттєво розходиться із її методами, бо поріг справедливості у всіх різний) - це успіх ворога.  

Читайте також: Наше минуле здатне багато чого навчити

ТЦК і СП — установа, яка об'єктивно не може розраховувати на репутаційний захист, довіру та підтримку з боку понівеченого війною суспільства. Власне, ці структури не створювались для цього із самого початку, але в уявленні переважної кількості громадян залишились класичними "воєнкоматами" з їх дрімучою канцелярщиною та правовою вакханалією.  

Так влаштовано, що діяльність цієї військової установи (вона досі підпорядкована оперативним командуванням Сухопутних Військ ЗСУ) прямо зачіпає природні інстинкти людини (інстинкт життя, передусім) і думати, що навіть в умовах екзистенційної колективної загрози всі стануть в чергу до армії — наївна віра, яка десь застрягла у спостереженнях за картинками із 1914 року. 

20-ті роки XXI століття — це час, де, вибачте, кожний сам собі президент, папа римський, блогер, бізнесмен чи митець. Соціальні мережі ще й закарбували цю рамку егоїстичної величі індивідуума, що безпосередньо вдарило по державній системі примусу. Благо, що ковід трохи "прикрутив" гайки й привів до почуття суспільні хвилі. 

Тому й маємо, що будь-який державний примус (а держава — це апарат легітимного насилля) сприймається в протестних фарбах. Звідси вся ця дитяча лабуда про лібертаріанство, державу як сервіс, контрактну армію тощо. Це гарна обгортка для мирного часу і зовсім шкідлива історія для держави, що має протистояти такій конструкції як реімперіалізована путінська авторитарна Росія. Силі на кінетичному рівні здатна протистояти лише така ж потужна сила.  

Читайте також: Про що кажуть електоральні рейтинги під час війни 

Волею обставин (факти порушень прав громадянин з боку працівників ТЦК, шалена інформаційна кампанія ворога в соцмережах щодо дискредитації мобілізації та зацікавленість певних кіл у суперечливому сприйнятті ТЦК з метою перенесення негативу на всю інституцію ЗСУ) терцентри замість ефективного інструменту комплектування та підтримки стали вадою оборони. 

Ідеально було б в майбутнього їх вивести з-під підпорядкування Сухопутних Військ і підпорядкувати безпосередньо Міноборони, поширити на них ефективні практики центрів рекрутингу, перетворити в адміністративно-сервісну службу подібно до ЦНАПів. Власне, думаю, що на мирний час заплановані ці дії. Охочих на цій темі зробити політичний гешефт буде багато.

Джерело

Про автора. Олег Постернак, політтехнолог, політичний консультант, член Асоціації професійних політичних консультантів України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.