Наше минуле здатне багато чого навчити

Цій політиці не завадило навіть радянське вторгнення до Чехословаччини 1968 року. Президент США Джонсон вже у вересні того року говорив про те, що "ми сподіваємося, що ця невдача не матиме тривалих наслідків". А прем'єр-міністр Франції Мішель Дебре взагалі називав придушення Празької весни "неприємним інцидентом".

Пізніше у своїх мемуарах європейські та американські політики почнуть перекладати відповідальність один на одного. Кіссінджер напише, що це Європа тиснула на США, наполягаючи на угодах із СРСР. А європейські дипломати киватимуть на те, що Вашингтон прагнув заручитися допомогою Москви для того, щоб вийти з в'єтнамської кризи. Чехословаччину залишили на самоті.

П'ятдесят років тому Захід відмовлявся розуміти Радянський Союз. Хоча різниця проявлялася навіть на термінологічному рівні. Європа та США розуміли політику детанту як політику розрядки. Тоді як радянські партійні словники визначали її як "результат неухильного зміцнення позиції країн соціалізму" та "поразку сил імперіалізму".

При цьому Радянський Союз на той момент зовсім не був на піку своєї могутності. Економічні реформи, проголошені після усунення Хрущова, залишилися на папері. Спад фіксувався навіть в офіційній статистиці. Дисидент Володимир Буковський писав про те, що все це доповнювалося ще й політичною кризою: "Здавалося, ще трохи — і влада відступить, відмовиться від саморуйнівної впертості... Цілі народи погрожували розпочати рух, і це ставило під загрозу вже саме існування останньої колоніальної імперії".

Розрядки прагнуло і радянське керівництво. Москва потребувала перепочинку і допомоги заходу для того, щоб залатати "вузькі місця" в економіці. При цьому в США сприймали адміністрацію Брежнєва як "технократів" та "менеджерів", яким потрібно допомагати у боротьбі проти табору радянських "ідеологів". А для цього Кіссінджер пропонував огорнути Радянський Союз "павутиною спільних інтересів" і приборкати тим самим його прагнення до експансії.

Усі наступні десятиліття у Сполучених Штатах та Європі звучали заклики займатися економікою, а не політикою. Ділові кола вимагали не обмежувати торгівлю із соцкраїнами. Закликали допомагати Союзу розвідувати та освоювати енергетичні родовища. Вони бачили СРСР як звичайну державу, зосереджену на економічному розвитку. У той час, як кожен крок Москви був продиктований політикою. 

Через сім років – у 1975 році – Захід та СРСР підпишуть Гельсінські угоди. Вони зафіксують межі, що склалися після Другої світової. Радянський Союз підтверджує свою зону впливу. Західні банки все більше дають у борг Москві. До 1978 СРСР встиг отримати на заході вже 50 мільярдів доларів. 80% радянського поліетилену та 75% хімічних добрив виробляються завдяки імпортним постачанням. За допомогою американського обладнання Москва будує КамАЗ. Радянські вчені їдуть до США за обміном.

Сімдесяті роки – це Союз — Аполлон. Постачання СРСР стратегічного обладнання. Наступ на дисидентів. Радянський Союз озброює кубинців та відправляє до Анголи та Ефіопії. Вихідці з "острова свободи" стають соціалістичним Іноземним легіоном. У свій актив Москва послідовно записує В'єтнам, Лаос, Кампучію, Мозамбік, Гвінею-Бісау та Ефіопію.

У грудні 1979 року Радянський Союз ухвалює рішення про вторгнення до Афганістану. Все відбувається за тим самим сценарієм, який за десять років до цього був випробуваний у Чехословаччині. "Запрошення", захоплення аеродрому, десант, введення армії. Ми звикли вважати, що саме це стало початком кінця. Що саме Афганістан призвів до санкцій, ізоляції та перемоги над імперією зла. Але задля справедливості варто нагадати, що спочатку санкції адміністрації Картера зводилися лише до ембарго на постачання додаткового зерна (крім уже передбаченого контрактами) та бойкоту Олімпіади. Причому в Європі ці обмеження Вашингтона підтримав лише Лондон. Інші столиці спочатку постаралися знову забути про "неприємний інцидент".

Ми всі заручники нашої пам'яті. Вона згладжує кути та видаляє цілі розділи. Дороги здаються прямими, а причинно-наслідкові зв'язки безперечними. Насправді – аж ніяк не завжди.

Наше минуле здатне багато чого навчити. Якщо хтось наважиться в нього зазирнути.