Чому в Україні не чутно публічних інтелектуалок?

Не на вузькопрофільних майданчиках, в наукових публікаціях чи закритих тематичних дискусіях для своїх, а в соціальних мережах, там, де цю (цього) інтелектуала (-ку) прочитає більше людей не вузького профілю.

Чомусь чоловіки в Україні проявляють себе в такій ролі частіше за жінок.

Є багато причин чому так. Від того, що в жінок на це нема часу, до того, що часто жінки не думають, чому це взагалі важливо — інтелектуальні рефлексії на широку публіку.

Ми частіше пишемо про збори, волонтерство, дітей, власні емоції та стани, робочі проблеми та здобутки, рідше — рефлексії про те, що відбувається в країні, розлогі думки які розширяють межі сприйняття суспільства.

Читайте також: Найгірше, що може з нами статися, це втрата відчуття нації

Навіть якщо взяти подружжя інтелектуалів, які все роблять разом, то можна побачити в чоловіка розлогі інтелектуальні рефлексії, в жінки — волонтерство, анонси, діти.

Це зміна, яка починається з кожної з нас.

Хвилинка якогось пальта.

Я не публічна і не інтелектуалка, але якщо мені стає цікавою якась рефлексія щодо суспільства, вона прийшла мені на думку — я її обов'язково напишу.

Іноді попри роботу, дитину, яка прагне уваги тут і зараз, бо мені це потрібно.

Це мій формат існування зі світом і у світі, мені завжди важливо про нього думати та концептуалізувати цю думку.

Цим зі мною в моєму дитинстві абсолютно свідомо займався вітчим.

Я жила при його робочому столі декана факультету психології й він часто питав мене, що я думаю про ту чи іншу проблему, людину, ситуацію, з якою стикався. Ми це обговорювали, він демонстрував, що ця моя думка важлива.

Читайте також: Прорив

Маю тепер проблему, як килим красномовності сховати в скриню терпіння та мудрості.

Сприйняття, моделювання, концептуалізація. Це було святе тріо мого підліткового віку.

Цим я задовбую свою дівчинку-дитину — що вона думає з кожного вагомого приводу, вічні питання, цінності, звʼязність аргументів — все таке.

Я думаю, цей жіночий рефлексивний голос потребує гучності та підсилення, а ще щоденної звички.

Бо інакше публічних жіночих голосів завжди бракуватиме, а ми в рамках бульбашок будемо казати — як так! Розумні жінки є, а вшанування їхнього розуму нема.

Звичайно є. Але їх не чутно гучно.

Джерело

Про авторку: Ольга Духнич, соціальний психолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.