Де раптом візьметься якась "дуже хороша влада" внаслідок переворотів, імпічментів

1. Моновлада, монобільшість порушує систему противаг і запобіжників і є загрозливою вже в самій своїй суті, в самому  рішенні громадян обирати у такий спосіб, з такою сліпою довірою до людей, яких навіть не бачили.

І в цьому ж ряду стоїть звична наша недовіра до експертизи, вибір на користь "людей з народу", "таких як ми", людей з серіалів, вибір некомпетентних симпатичних (хоча це справа смаку, звісно) персонажів — увесь цей наївний реалізм.

2. Ті, хто мене давніше читає, можуть пам'ятати, що я вже писала, що в останні роки політикам, які стають президентами, більше не треба ставати президентами усієї країни.

Тобто, якщо традиційно саме демократія і передбачала, що лідери після виборів ніби покликані працювати  на усю країну, на усіх — і тих, хто тебе підтримав, і хто не підтримав, то зараз такої потреби не має.

Зараз саме лідери стають джерелом розколу у власних країнах, саме лідери готові роздмухувати протистояння,  саме лідери готові провокувати громадянські конфлікти (і ми знаємо, хто найяскравіша зоря в цьому сузір'ї, не хочу повторюватись).

Але питання ціни.

Можна розважатись (якийсь час), якщо почуваєш достатньо міцними свої томагавки чи свої фламінго, але якщо на кону виживання, то такі розваги дуже небезпечні.

Але тут знову ж таки — замкнене коло.

Читайте також: Історія "бомби" Міндіча ще не завершилась

Якщо виборець ядром своєї ідентичності вважає не свої власні цінності, принципи й переконання, а конкретну людину, яка просто вигукує приємні гасла, то так воно все і відбувається.

Але виборці змінюються, їхні обставини змінюються, вони виростають.

І якщо політики не виростають разом з ними, вони ризикують втопитися у власному болоті. Здається, багато з нас в Україні змінилися у цій війні. Сумно, що президент і ті, хто навколо нього, цього не помітили.

Правда, задля перевірки цієї моєї гіпотези цікаво було б побачити, як цей скандал вплине на рейтинг довіри, зокрема, до президента.

Почекаємо.

3. Хаос, зневіра, розчарування. 

Я не маю права писати щось про думки та оцінки людей, що у війську, але з цивільними людьми ми на рівних.

Тому мені справді дивно, коли люди пишуть про розчарування так, наче до цього у них було зачарування.

Коли начебто притомні люди пишуть, що "треба терміново прийняти план Трампа" (це ж який, цікаво? і той план точно Трампа?), "перезавантажити країну", а потім з новими силами боротися з Росією.

Це така вже калібрована російська методичка, що слів немає.

Країну люблять за те, що вона твоя, а не за відсутність корупції.

Я читаю дуже багато коментарів в різних соцмережах, на ютубі і т.д. (усвідомлюючи, що є боти, але це суті не змінює) і бачу шалений ресентимент.

Шалений — особливо від тих, хто за Зеленського не голосував.

Я бачу купу текстів, наче під копірку.

Імпічмент, військовий переворот, висунути звинувачення, вішати мародерів — та ви все це бачите.

Офіс простих рішень завжди  пожирає сам себе. 

Читайте також: Європейці пропонують знизити градус Міндіч-гейту

Але.

Де раптом візьметься якась "дуже хороша влада" внаслідок переворотів, імпічментів і т.д.? Компетентність, знання, совість  — це ж речі, які обираєш в осмисленому стані, а не в пеклі війни. 

Хочеться струснути за плечі й сказати, щоб припинили голосити.

І голову включили.

Цей скандал — такий же шанс її включити. Якби хто хотів.

4. Жах не в тому, що це вибухнуло, а жах був би, якби це не вибухнуло ніколи.

Такі  скандали — навіть  свого роду  традиція у вільних країнах.

Наприклад, колонка у Bloomberg під показовим заголовком: "Чому українці б'ються? Справа про хабарництво на 100 мільйонів доларів показує, чому" доволі компліментарна для самого факту викриття і до реакції президента Зеленського.

Йдеться саме про реакцію.

Втім, думаю, не всі світові медіа будуть такими поблажливими.

Але те, що відбувається в тг-помийках, близьких до Офісу, — це окремий треш. 

І теж — купа текстів, як під копірку.

Спочатку вони сумнівалися в існуванні "плівок Міндіча", потім, коли записи стали реальністю, почали звинувачувати НАБУ  в роботі на росіян.

Це так само прекрасна ілюстрація того, як бездарно витрачаються гроші на комунікаційне обслуговування президента, як тупо і невигідно утримувати тупі медійні активи.

Як ви хотіли утримати це тісто під кришкою? Як ви хотіли утримати цей скандал в тиші?

В Єдиному марафоні також півтори доби жодним чином не згадували причетність до справи "Мідас" Тимура Міндіча, не було його прізвища в принципі.

Ну і насамкінець. 

"Мама мене вчила, що зневіра — це зло".

Сподіваюсь, не всі 18-22 виїхали.

І картонки не викинули раптом що.

Бо тільки громадяни можуть врятувати свою державу. І навіть недолугих керівників її.

Джерело

Про авторку. Тетяна Трощинська, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.