Європа більше не американський пиріг. І не російський

Після Другої світової війни відомий польський публіцист Єжи Стемповський з гіркотою зазначав, що долю континенту визначили держави поза континентом. Стемповський мав рацію. Сполучені Штати знаходяться за "чудовим океаном". Велика Британія – зрештою, острів, на той час зосереджений головним чином на своїх неєвропейських володіннях. А Росія – континентальна периферія, яка у будь-який момент може повернутися обличчям до Азії.

З цієї точки зору Анкоридж нагадував Ялту хіба що тим, що це була зустріч людей, які не розуміють і не люблять Європу, хоча самі щиро впевнені у такому розумінні. Зрештою, байдужість до Європи продиктована самою культурою і традицією американської політики. Першим американським президентом, хто спробував цю традицію змінити, був Вудро Вільсон. Президент часів Першої світової, він усвідомив, що безпека Америки невіддільна від безпеки Європи – але зазнав повної поразки. Усі його наступники обіцяли не продовжувати політику Вільсона – і Франклін Рузвельт також. Союзником Європи у Другій світовій Рузвельт став не стільки з переконань, скільки з необхідності, проте континент продовжував залишатися для нього пирогом, який можна й розрізати на шматки разом зі Сталіним – і також не стільки з бажання, скільки з необхідності.

Читайте також: Переговори на Алясці закінчилися провалом для США. Але не для України та Європи

Так що президентом, який усвідомив, що без підтримки Європи (принаймні тієї її частини, яка залишилася поза радянською сферою контролю) не обійтися, був уже не Рузвельт, а Трумен. Але при цьому американський ізоляціонізм і нерозуміння Європи нікуди не ділися. Американці дійсно щиро не розуміють, якими мотивами керуються європейці. І поділяються не на тих, хто Європу розуміє і не розуміє, а на тих, хто Європу любить чи ні. Колись цю відмінність зрозумів і зміг втілити у своїй творчості класик водночас британської та американської літератури Генрі Джеймс. Але Джеймс був американцем, що бажав стати британцем. Його американські герої, може, наївні й провінційні, але вони люблять Європу, хоча не завжди поділяють європейське ставлення до життя.

А Трамп Європу дійсно не любить. Його можна зрозуміти. Трамп – людина, яка керується виключно інтересами вигоди власної (ну, і державної – в тому розумінні, що американська держава – це він). 

Єдина Європа – значно складніший економічний партнер, ніж роз’єднані європейські держави. Бо кожній окремій державі Америка може диктувати свої умови, а от із Європейським Союзом доводиться домовлятися. 

Як це може не дратувати? Саме тому Трамп завжди був впевненим прихильником розвалу Євросоюзу і підтримував вихід з нього Великої Британії.

Читайте також: Король проти Трампа. Колонка Віталія Портникова

І в цьому Трамп досить схожий на Путіна. Російського президента також завжди дратував Європейський Союз – і саме тим, що на кожну окремо європейську державу Москві набагато легше вплинути, ніж на об’єднану Європу. Тому і Трамп, і Путін проєкт об’єднаної Європи вважають однією зі своїх головних проблем. Але і поділити Європу між собою вони тепер також не можуть. Російські війська застрягли в Україні. Американці знаходяться в Європі як союзники, а не як окупанти. І самі європейці роблять все можливе, щоб їх на континенті утримати. Бо ці війська можуть захистити від потенційної агресії, але не мають можливості втручатися у політичне життя.

Тому на прикладі Аляски можна зрозуміти, якого прогресу досягли європейські країни у повоєнний час. Після Другої світової їм просто довелося погодитись із вердиктом переможців. А тепер ані Трамп, ані Путін не можуть навʼязати їм свою волю. Ба більше, вони й домовитися між собою щодо Європи не можуть саме тому, що не здатні навʼязати свої рішення іншим.

І так, Європа більше не американський пиріг.

І не російський.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.