Іранська опозиція: хто може прийти до влади?

Почнемо з того, що опозиція до Алі Хаменеї в Ірані не є єдиним фронтом. Це складна мозаїка з колишніх соратників, релігійних авторитетів, етнічних груп та закордонних рухів.

Відомо, що в авторитарних режимах внутрішньосистемна опозиція може стати головною рушійною силою — особливо на першому етапі, коли режим ще має внутрішню міцність.

Це люди, які колись були частиною системи, але зараз фактично відсторонені від влади. Групи навколо них зазвичай називають кланами. Це переважно міська інтелігенція, чия головна вимога — повернення до "істинного" ісламізму з людським обличчям, що дуже нагадує ідеї горбачовської перебудови.

Клан Хатамі: Колишній президент Мохаммад Хатамі залишається духовним лідером реформаторів. Попри заборону на згадування в медіа, він має вплив на інтелігенцію.

Спадкоємці Рафсанджані: Хоча патріарх помер, його діти (зокрема Фаезе Хашемі) та політичні союзники продовжують критикувати КВІР (Корпус вартових ісламської революції, - ред.) і вимагати обмеження влади Хаменеї.

Читайте також: Протести в Ірані: між демонстрантами і поліцією сталися сутички, є загиблі. Трамп пригрозив "діями" у разі вбивств мітингувальників

Мір-Хосейн Мусаві та Мехді Кярубі: Лідери "Зеленого руху" 2009 року, які вже понад 15 років перебувають під домашнім арештом. У 2023–2025 роках Мусаві відкрито закликав до повної зміни конституції та переходу до "світської демократії".

Хоча релігійна опозиція (кумські традиціоналісти) останні десятиліття не демонструвала активності, вона може стати важливим аргументом для демонтажу ісламського режиму. Не все вище духовенство підтримує Хаменеї. Багато великих аятол вважають концепцію "вілаят-е факіх" (влада богослова) політичним спотворенням ісламу. Вони зосереджені переважно в центрі шиїтського богослов’я — м. Кум. Їхня головна вимога — відокремлення релігії від політики. Найбільш впливові серед них:

Клан Монтазері: Прихильники покійного аятоли Монтазері (який мав бути наступником Хомейні) залишаються в опозиції, захищаючи права людини.

Аятола Абдолхамід: Найвпливовіший сунітський священнослужитель Ірану (з провінції Систан і Белуджистан). Він став потужним голосом проти репресій, закликаючи до референдуму та захисту прав меншин.

Читайте також: Опора режиму іранських аятол тепер стала рушієм протестів

Монархісти та прихильники Пехлеві активізувалися з моменту, коли спадкоємець іранського престолу розпочав активну політичну діяльність. На тлі поточної кризи 2026 року популярність цього напряму значно зросла. Етнічно його підтримують переважно перси. 

Клан Пехлеві, очолюваний сином останнього шаха Резою Пехлеві, базується в США, але має значну підтримку серед молоді в самому Ірані. На вулицях Тегерана та інших міст у 2025–2026 роках усе частіше чути гасла: "Це остання битва, Пехлеві повернеться".

Світські республіканці (Ліберально-демократичний блок). Ця група представляє інтереси нового покоління іранців, які виросли з інтернетом і прагнуть побудови сучасної держави без будь-яких домішок релігійної чи монархічної ідеології. Вони вимагають створення світської республіки на основі загального виборчого права. Серед них найактивніші:

Коаліція "Махса" та лідери еміграції: Це об’єднання навколо таких фігур, як Хамід Ісмаїліон (активіст, що об’єднав родини жертв збитого літака PS752) та Масіх Алінеджад (відома борчиня за права жінок). Хоча вони базуються за кордоном, їхній вплив на протестну молодь через соціальні мережі є колосальним.

Головною метою є проведення референдуму під наглядом ООН щодо нової форми правління та повна секуляризація (відокремлення церкви від держави).

Слабкістю цієї групи залишається відсутність єдиної партійної структури всередині країни. Вони діють як децентралізована мережа, що робить їх невловимими для КВІР, але ускладнює переговори про транзит влади.

Етнічні та регіональні рухи — найбільш радикальні, вони часто є озброєною опозицією, яка посилилася на початку 2026 року. Найактивнішими тут є курдські групи (коаліція з семи організацій, зокрема Демократична партія Іранського Курдистану), які організовують загальні страйки, а також белуджі ("Народний фронт Мобарізун" та група "Джайш аль-Адль"), які ведуть партизанську війну на південному сході країни.

Станом на зараз, можливо, вперше за весь час існування ісламського режиму, раніше розрізнені групи починають шукати точки дотику через спільну ненависть до вертикалі Хаменеї та економічний колапс. Це створює додатковий чинник, який може пришвидшити падіння режиму.

Джерело

Про автора. Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.