Київ породив - Київ уб’є

І я завжди знав, що в Києві тимчасово, що прийде той час, коли я поїду звідси назавжди.

Але війна, незрозуміло в який спосіб, зменшувала масову частку Львова й збільшувала частку Києва. 

Напевне, так має бути: ми завжди ближче до тих, в кого більша біда. 

Львів нині наче тепле портове місто, в складках якого губляться страхи війни тисяч і тисяч людей, його старі кам’яниці стали ніби шовковими. 

Київ же — важка залізобетонна вежа, яка водночас шкіриться до світу вирваною живцем арматурою після нічних ракетних атак, але так само біситься вогниками яскравої ілюмінації та пафосу. 

Читайте також: Комбінованою атакою вночі 25 травня росіяни вбили 13 українців, понад 70 поранили. Серед жертв — діти

Але це безтурботне життя, що так дратує чужі очі, насправді всього лиш вицвілий спогад того розкішного європейського міста, яке перед вторгненням в солідних західних глянцях почали порівнювати з Берліном, і яке, karma is a bitch, у чомусь таки став Берліном, тільки не тим. 

Київ має й надалі танцювати, бо інакше впаде й помре, як та стара п'яна танцівниця на руїнах своїх розбитих мрій. 

Колись обов'язково будуть інші часи: ми забудемо про сигнал повітряної тривоги, я поїду з Києва назавжди. 

Приїжджатиму до нього, як зараз до Львова, у гості, але це буде як у гості до найрідніших. 

Коли ти можеш з ногами залізти на канапу і, без зайвих слів, — у холодильник. 

За той час Київ знову зміниться. 

Забуде, з котрої й до котрої години тривала комендантська, а сирена повітряної тривоги знову буде римуватися в голові з рефреном “потяг прибуває до…”. 

Про Путіна будуть знущально жартувати, але що з того покійника вже візьмеш? Ніхто й не знатиме, де та могила, аби харкнути на неї. 

Читайте також: Демони війни глухі до дзвону монет

Київ залиже свої рани — в його житті були набагато гірші переломи, але, відремонтувавши свої кістки, Київ ніколи не дозволить зарубцюватися ранам у його серці. 

Вони будуть дітьми ракового корпусу Охматдиту. Плямою крові, яка лишилася від хлопця перед дверима Лук'янівки. Надією підлітків, які цілодобово чекали біля руїн, під якими було поховано їхнього однокласника. 

Київ так само буде танцювати, але вже п'яним від люті, ненависті та при тверезій пам'яті про його смертельного ворога, і це не дасть йому ніколи впасти. 

І навіть старий київський вальс по-новому нагадуватиме про це. 

Знову цвітуть каштани — хвиля дніпровська б’є.

Б’є. 

Київ породив - Київ уб’є. 

І каштани завше будуть знову цвісти.

Джерело

Про автора: Олег Манчура, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.