Кілька думок навколо питання про мир

1. Росія — персоналізована автократія. Такою вона є з певними нюансами від самих початків Московії, тобто від першої чверті 14 століття. Тимчасова відсутність реального персоналізованого очільника московської системи породжує в ній розпад. Ніяких форм демократії чи колективного управління московська модель не знає — всі спроби запровадити щось подібне завершувалися або переворотом, або хаосом (революції, "Смута" тощо).

2. Конкретно путінська автократія спирається на "нове боярство" - порівняно невелику групу наближених до диктатора осіб. Але, на відміну від системи компартії, яка підтримала стабільність влади в період переворотів після смерті Сталіна, "нове боярство" не має системного фундаменту і привʼязане до особи Путіна.

3. Зазначене вище означає, що після Путіна російську владу чекає період жорсткої внутрішньої війни за трон, в якій один виграє все, інші все програють. Зі значною ймовірністю "нове боярство" від страху за себе буде обʼєднуватися проти найсильніших фігур, вибиваючи їх (в т.ч. фізично) з гри.

Саме так після смерті Петра I вибили Меншикова, після Лєніна — Троцького, після Сталіна — Берію. Система буде працювати за логікою "гри на виживання", де виграє не той, хто справді найсильніший, а хто найбільш хитрий та до часу вдаватиме з себе "простачка" - як це робив Сталін, Хрущов, Брєжнєв.

4. Більшість тих, хто ухвалює рішення на Заході, бояться цієї постпутінської нестабільності (особливо якщо вона буде наслідком стратегічної поразки Росії) значно сильніше, ніж поразки України. Так само було у 1990-91 рр., коли всіма силами намагалися врятувати Горбачова і "оновлений Союз". Але як тоді, так і тепер насправді від зусиль західних політиків "врятувати Росію" мало що залежить — логіку і циклічність кризи імперії вони не можуть зупинити.

Читайте також: "Мирний план", очевидно, помре у Москві

5. Колапсу Росії бояться також тому, що для згаданих політиків це означає стратегічну перевагу Китаю — вони вважають, що він буде контролювати щонайменше простір до Уралу, а отже — і основні ресурси РФ. Російський режим знає ці страхи й вміло маніпулює ними, так само як диктатура Кімів десятиліттями успішно маніпулює сусідніми країнами, змушуючи їх підтримувати родину Кімів при владі як "менше зло" у порівнянні з непередбачуваністю наслідків її падіння.

6. Насправді щодо Росії ніхто нічого не може передбачити наперед окрім одного: відсутність Путіна приведе до докорінних змін в Кремлі, підсумок яких буде дуже залежати від особи того, хто виживе у наступній війні за трон та всидить на ньому. Для нас було б краще, щоби стан боротьби тривав якомога довше, а особа, яка його в підсумку посяде, була максимально далека від спадку путінізму.

Найбільш ідеальний варіант — політик, який будуватиме "нову Росію" на максимальному викритті "попередників" та повʼязуючи всі проблеми Росії саме з Путіним та його спадком.

7. Тактичне завдання для нас полягає в тому, щоби не Путін пережив Україну (а саме це є його фінальною метою - "остаточно розв'язати українське питання"), а щоби Україна пережила Путіна та у момент подальшого колапсу його системи та внутрішньої війни за трон скористатися шансом на зміцнення своїх позицій, так само як ним після колапсу СРСР скористалися країни Центрально-східної Європи і Балтії.

Читайте також: Війни виграються і програються на стратегічному рівні

8. Щонайменше на кілька наступних поколінь Московія у будь-якій її формі залишатиметься загрозою для миру в Україні та для стабільності на сході Європи. Також вона прагнутиме політичним шляхом досягнути того, чого не здатна досягти військовою агресією — підкорити/поглинути Україну зсередини.

9. Будь-які нинішні документи та домовленості, незалежно від того, як вони будуть закріплені — не матимуть реально-практичного застосування від того моменту, як не стане Путіна. Бо якими б ці домовленості не були — це домовленості з ним персонально, адже нічого спільного з міжнародним правом це не має і не зможе мати (хіба що Путін капітулює, що є абсолютною фантастикою).

Джерело

Про автора. Євстратій Зоря, архієрей Православної церкви України, митрополит Білоцерківський, речник Священного Синоду, заступник голови Управління зовнішніх церковних зв'язків ПЦУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.