Кому був передишкою Мінськ

По-перше, запускає невпинне, нестримне, безупинне самосхвалення. Чим надзвичайно задирає очікування — і закладає міни розчарування під кожну ситуацію, де переможне торохкотіння недоречне.

По-друге — продовжує хаяти "папєрєдніков". Так, цілком за "ригівськими" лекалами, взятими з російських методичок.

Мовляв, от через Мінські домовленості Росія готувалась до війни, і тому нинішня влада їх повторювати не буде.

Це маніпуляція, яка шкідлива тим, що уводить предметну розмову від суті проблеми.

Річ у тім, що Росія готувалась до війни не у 2015-22 роках. Вона вже була до неї готова. З початку 2000-х, коли ціни на нафту у світі злетіли, а на газ подряпались слідом, і до 2013 року російські витрати на армію зростали від 30 до 50 млрд дол. на рік. В Україні в ті роки — добре, якщо 1-2 млрд дол. на рік.

У 2010-2013 роках банда Януковича до того ж свідомо знищувала українську армію.

А після розстрілів на Майдані проти влади Януковича були запроваджені ембарго на постачання зброї та озброєнь, які були зняті… лише після Мінських домовленостей, що коштувало окремих великих зусиль тодішній владі (українці, певно, вже підзабули слова Порошенка до Обами, що війни не виграються ковдрами).

Після вторгнення російських регулярних військ у серпні 2022 року між Донбасом і Києвом фактично не залишалось боєздатних українських частин. А у 2015 році Путін брязкав зброєю, погрожуючи "вводити війська" все далі й далі. А різниця в силах була колосальна. Визначена різницею витрат на оборону між 50 і 2 млрд дол. відповідно.

Читайте також: Чи вартував саміт у Швейцарії таких зусиль?

Тож Мінські домовленості виграли час не для Росії — вона додаткової "підготовки" не потребувала. Порошенко і його дипломати, спільно з союзниками, виграли час для України.

За цей час (до 2019) на озброєння поступило понад 11,9 тисячі (!) зразків воєнної техніки.

Постійне порушення Росією домовленостей — і насамперед припинення вогню і виведення військ з окупованих територій — стало основою для постійних санкцій, в купі з механізмом їх "доналаштування" проти спроб РФ їх обійти.

З 2019-20 років мало відбутися масове виробництво українських ракетних систем, випробуваних у 2017-18 роках, коли дозволила економічна ситуація. Бо з 2016 почався економічний ріст — теж як наслідок мирних домовленостей.

І зрештою. Мінські домовленості передбачали повернення контролю України над усім Донбасом (за Крим Україна з Росією почала судитись).

Постійне посилення армії, відродження економіки, інтеграція суспільства, вступ до ЄС і НАТО — це була формула перемоги, яку закладали Порошенко і команда. Без великої війни.

Читайте також: Путін не підіймає ставки. Він нервує

Коли у 2018 році Путін захопив українські кораблі й погрожував вторгненням — було оголошено воєнний стан у прикордонних областях, посилено мінні та інженерні загородження, виведено на захисні рубежі й злагоджено війська…

Тоді Путін не наважився повномасштабно атакувати. Певне, розраховував на легші варіанти підкорення України після зміни влади… Але це інша історія.

Тому нинішній владі не варто повторювати російсько-ригівські кліше у паплюженні та оббріхуванні "папєрєдніків".

Бо до Перемоги ще дуже далеко, роботи — непочатий край, а зарозумілість ніколи не буває корисною.

Джерело

Про автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликання

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.