Мене хотіли назвати Сергій.
Але львівська цьоця (перший хук) Орися (другий хук) авторитетно і безапеляційно заявила:
- Ніяких Сєрьож у нас не буде! Мені вистачає їх у дворі.
Я не знаю, що на це сказала її сестра — цьотка Зоська (третій хук), але колись в дитинстві я почув: Зоська співає.
Думаю, чого це Зоська співає?
Але то Ротару співала. Так я випадково дізнався, що Зоська - то Софія.
Читайте також: Українські діалекти: чи є галицизми "спольщеною святою говіркою"
Мене ж у дитинстві мама називала Олько і я злився, бо це звучало як Олька.
Але чим вищим ставав, тим ліпше видів, що Олько кажуть усі довкола.
В Києві це взагалі стало паролем для втаємничених.
Як львівський сирник в церкві на Львівській площі, як пироги з бульбою і сиром.
Моя прабабця, яка народилася за Франца Йосифа і померла за Ющенка, називала мене Лесик.
А я ніяк не міг пояснити їй, що Лесик, то не Олег.
Аж поки недавно відкрив словник львівської ґвари і побачив, що баба Ксенька (четвертий хук, Ксенька — це не Оксана) таки мала слушність: Лесик йде через кому з Олько.
Читайте також: Молодь стала пишатися родинними діалектами
Моя прапрабабця була Каською. І це єдина людина з "польським іменем" по прямій лінії, яка була полькою.
Вуйко Місько який пропав на Сахаліні, — був українцем; Влодко теж був українцем, вуйко Степан завжди був Стефком.
Відчепіться вже від нас.
Скоро буде так, як ви хочете, так, як і на відголодомореній Україні.
Моє покоління — останнє, яке бачило Орись і Зось, Влодків та Міськів та знало різницю між вуйками та стрийками.
І ми гриземося за ці імена, бо це наші найтепліші спогади.
Тепліші навіть ніж горнятко кави.
Про автора: Олег Манчура, журналіст.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.