Ми гриземося за ці імена, бо це наші найтепліші спогади

Мене хотіли назвати Сергій.

Але львівська цьоця (перший хук) Орися (другий хук) авторитетно і безапеляційно заявила:

- Ніяких Сєрьож у нас не буде! Мені вистачає їх у дворі.

Я не знаю, що на це сказала її сестра — цьотка Зоська (третій хук), але колись в дитинстві я почув: Зоська співає.

Думаю, чого це Зоська співає?

Але то Ротару співала. Так я випадково дізнався, що Зоська - то Софія.

Читайте також: Українські діалекти: чи є галицизми "спольщеною святою говіркою"

Мене ж у дитинстві мама називала Олько і я злився, бо це звучало як Олька.

Але чим вищим ставав, тим ліпше видів, що Олько кажуть усі довкола.

В Києві це взагалі стало паролем для втаємничених.

Як львівський сирник в церкві на Львівській площі, як пироги з бульбою і сиром.

Моя прабабця, яка народилася за Франца Йосифа і померла за Ющенка, називала мене Лесик.

А я ніяк не міг пояснити їй, що Лесик, то не Олег.

Аж поки недавно відкрив словник львівської ґвари і побачив, що баба Ксенька (четвертий хук, Ксенька — це не Оксана) таки мала слушність: Лесик йде через кому з Олько.

Читайте також: Молодь стала пишатися родинними діалектами

Моя прапрабабця була Каською. І це єдина людина з "польським іменем" по прямій лінії, яка була полькою.

Вуйко Місько який пропав на Сахаліні, — був українцем; Влодко теж був українцем, вуйко Степан завжди був Стефком.

Відчепіться вже від нас.

Скоро буде так, як ви хочете, так, як і на відголодомореній Україні.

Моє покоління — останнє, яке бачило Орись і Зось, Влодків та Міськів та знало різницю між вуйками та стрийками.

І ми гриземося за ці імена, бо це наші найтепліші спогади.

Тепліші навіть ніж горнятко кави.

Джерело

Про автора: Олег Манчура, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.