Ми не маємо визнавати суверенітет московитів більшою мірою, ніж вони визнають наш

Якщо коротко — нічого. Бо не зрозуміло, хто є потенційним отримувачем цього платежу. Можливо, це мені мають платити, аби я дотримувався якогось принципу або двох. Але є важливий нюанс. На принципах у теорії базується право і правозастосування, яке вже є практикою, і має низку суто матеріальних вимірів.

З принципу державного суверенітету виводиться право держави розпоряджатись своєю територією. І заодно неприпустимість окупації території інших держав. Території, окуповані московитами, мають свою вартість. Як і знищені ними споруди, та інша суто матеріальна шкода, завдана українцям. Також ринкову вартість мала зброя, від якої ми відмовились за псевдогарантії. Не кажучи про шкоду, що не зводиться до матеріальної — вбивства, каліцтва, психічні розлади. Хто і скільки за це заплатить потерпілим?

З принципу, що ми цінуємо життя людини, практично слідує, що ми маємо зупиняти вбивць. Для початку, припинити їхню протиправну поведінку. Зробити все можливе, щоб вони далі були позбавлені технічної можливості вбивати. А вже далі вирішувати, хто має отримати три довічних ув'язнення, а хто всього 10-15 років. Якщо ми відмовляємось від принципу, то заодно відмовляємось від інструментів, які його реалізують.

Читайте також: Чому "мирний план" — це полегшений варіант вимог Путіна

У 1994 Україна погодилась продовжити перебування військових баз Московської федерації в Криму, порушивши принцип нейтралітету. Нікому не можна вводити військо на нашу територію, але чомусь московитам можна бази. Таким чином, ми позбавили себе інструментів тиску, і подарували їх нашим любим стратегічним опонентам. Те, що в 1994 здавалось розумним компромісом, у 2014 виявилось бомбою уповільненої дії. 

Отже, правильне питання полягає не в тому, чи ми тримаємось за принципи, цінності та інші теоретичні конструкти. А чи маємо ми інструменти їх практичного втілення. Інше правильне питання не в тому, чи ми готові платити за принципи. А скільки та в якій формі ми готові платити сьогодні, щоб нас за 5 або 10 років не вивезли в Сибір в товарних вагонах. А наших дітей не погнали воювати на боці московитів проти Польщі, Німеччини або Румунії. Суб'єктивно: скільки треба, стільки й заплатимо. Тому що скупий платить двічі. І вдруге більше, ніж в перший.

Також, ми не маємо визнавати суверенітет московитів більшою мірою, ніж вони визнають наш. Спочатку припинення протиправної поведінки агресора, у будь-який прийнятний для нас спосіб. А вже потім — мир на постросійському просторі...

Джерело

Про автора. Віктор Пушкар, соціальний психолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.