Ми в точці, де глобальних зламів ще не відбулось, але вони можливі вже цього року

Замість послаблення хаотизації, світ переходить в фазу боротьби всіх з усіма. Бо вчорашній друг може протягом тижня виявитися союзником твого ворога (доведено Штатами), а відтак — порушені як дипломатичні механізми урегулювання, так і міжособистісні.  Бо за останніх пів року було надто багато обіцянок і надто багато очікувань, аби вони стали реальністю. 

Зараз перед нами — шабаш підлітків на пʼяній вечірці. 

Зупинити такого рівня хаотизацію (не хочу наврочити) може дійсно щось глобальне. І, можливо, навіть критичне. Бо, наприклад, щоб повернутися до стану нормальності у трансатлантичних відносинах по лінії США-Європа, цього мають захотіти обидві сторони. Спільність цілей, спільний ворог, спільна загроза.

Читайте також: Саме ми повернемо Європі її сутність

І зараз усім нам навряд чи треба впадати в глибинний антиамериканізм (подивіться на рівень підтримки України американським суспільством). Навколо Трампа, так вже сталося, крутиться дійсно багато різних людей. І кожне з угрупувань підбирає для нього свої аргументи, як йому краще керувати країною — більше думаючи про геополітику і світове панування, чи про тимчасово вигідні "сдєлки", причому, не завжди важливо, з ким. Українське слово "угоди" семантично не передає всю суть цих процесів, бо зараз мова йде більше про нечесну гру і блеф, ніж про розуміння позицій двох сторін. 

По суті, те, як поводиться Трамп, це те ж саме, що постійно прокручує Путін — жонглювання фразами, вибудовування свого паралельного світу. І тут питання — ці світи дійсно здатні перетнутися в якійсь точці, знайти спільний знаменник, ламаючи всі попередні сценарії, чи за два-три місяці вони будуть розкидані на різні полюси? Дочекаймось цього експерименту — зрештою, Трамп теж має право пройти той самий шлях, що й попередники — які хотіли перезавантажувати стосунки з Москвою. 

Читайте також: Розкол Європи на руку і Трампу, і Путіну

Але будь-яка угода з Путіним на цьому етапі викличе абсолютно різні реакції в інших гравців. Сі не дозволить втрату впливу на свій (як він вважає), сировинний додаток, а Європа може консолідуватися під парасолькою тих, хто має ЯЗ. 

До чого я це все пишу? 

Хочу пояснити, що ми в точці, де глобальних зламів ще не відбулось, але вони можливі вже цього року. Ми є одночасно й обʼєктом, і субʼєктом цих процесів, бо "український кейс" - це насправді ключ до розв'язання багатьох питань. Але як зі знаком плюс для нас, так і зі знаком мінус. Бо сонм тих, хто бажав би бачити капітуляцію України як розрядку ситуації в порівнянні з минулим роком збільшився, а не зменшився. Але так само збільшилась кількість і тих, хто не хоче посилення Росії. 

Стратегія США — щось дати Путіну, щоб він цим задовольнився і нікуди більше не розширював впливи — від самого початку є помилковою. Ми це знаємо, фіни це знають, країни Балтії це знають. От тільки нова адміністрація БД поки що вважає, що якщо російському ведмедю дати відкусити палець, він не відкусить руку. 

Щиро бажаю, щоб росіяни зірвались. Бо два тижні вже, як вони з усіх сил намагаються себе стримати, аби не показати своє справжнє обличчя. 

А тоді… Все буде добре.

Джерело

Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.