"Мирні" плани для України. Види "милосердя"

Інші авто зупиняються, люди на узбіччі схиляють голови або й стають на коліна. І так наголошу, — ледь не щодня…

І ледь не щодня читаю розмаїті варіації "мирних" планів для України, виголошені пацифістські промови далеких і близьких лідерів, вихоплені уривки екстравагантних фраз на офф-рекордз, солодко-млосні обіцянки з подіумів вишуканих форумів.

Усе, що поєднує масив цього доволі специфічного контенту – невір’я в можливості України вистояти у війні проти екзистенційного ворога, "мир" нашим коштом, улещення воєнного злочинця з Кремля, бажання якомога хутчіш повернутися до звичного і прибуткового бізнесу, відкрити велетенський ринок, вже освоєний, але так прикро і майже з примусом (бо ж моветон та санкції) табуйований війною.

Я довго міркував над цим, погодьтеся, дуже екзотичним милосердям європейських та заокеанських стратегів, шукав аналогії, розуміючи, що не вони перші, не вони й останні у зболеному минулому людства. Звісно, усі історичні паралелі вже наведено тисячі разів – від Мюнхенської змови до Західної Сахари, тож, мабуть, не варто повторювати їх ще раз.

Читайте також: Крим, Сікорський та образи. Чи є в України план Б щодо Криму?

Однак, на гадку прийшов кінотриптих (зовсім новий, в Україні прем’єра відбулася у липні) грецького режисера Йоргоса Лантімоса (знайомого з "Ікла" та "Бідолашних створінь") "Види милосердя". І все стало на свої місця.

Грек докладно вивчає і подає публіці емпатію макабричного характеру (людям зі слабкою психікою не раджу дивитися це кіно), збочене трактування милосердя і доброти, щирості та відданості, притаманне сучасній homo sapiens, людині, озброєній технологіями й беззахисній перед спокусами, ілюзіями та зовнішніми впливами.

Чому така алюзія? Чому є певний зв’язок між серйозними політичними заявами й художнім задумом митця-містифікатора?

Бо і там, і там "милосердя" майже ідентичне. Ну, скажіть, чим суттєво відрізняється пропозиція поділитися територіями з агресором, порушником світопорядку, міжнародного права, воєнним злочинцем урешті-решт, — і "милосердною" примхою одного з героїв стрічки? Поліцейського Джорджа, який після трагічного зникнення дружини у шторм і її щасливого порятунку, не впізнає "половинки", і на доказ відданості "милосердно" просить приготувати йому… вечерю з її ж печінки? І жертва робить це…

Чи є різниця між "доброзичливими" порадами політиканів, рецептами, які так чи інакше передбачають жертву від вже фактичної й визнаної всіма жертви на користь монстра, — і Робертом, котрий, заплутавшись в особистому житті та бувши узалежненим від всесильного Реймонда, розв'язує свої проблеми збоченим способом: убиваючи приреченого на смерть захцянкою свого патрона нещасного чоловіка?..

Як на мене, — нічим.

Читайте також: "Холодна осінь 2024-го"

Потураючи такому "милосердю", ми стираємо грань між людськістю і звірством, між правдою та кривдою, ми ставимо під сумнів поняття злочину та кари за нього. Ми, далебі, втрачаємо чіткі орієнтири: де добро, а де зло, уподібнюємося тому ж злу, робимо його сильнішим через безкарність. Ми хаотизуємо наш же світ, чого урешті-решт і прагне Путін.

Зрештою, про таких "милосердних" політиків давно написала Оксана Забужко: "Це професійна торгівля ненавистю. Це мистецтво високого цинізму, з якого виключена людина, яке відучує бачити людину, проєктивно співпереживати іншому".

Я не буду вдаватися у моралізаторство, розповідаючи про надзвичайну відповідальність політиків за кожне сказане слово. Бо воно, — так чи інак, — позначиться на долі мільйонів.

Я лише хотів би, аби наше життя не перетворювалося у химерне кіно. Аби ті, кого ледь не щодня провозять під моїми вікнами у супроводі "Пливе кача", хоч з небес побачили, що їхня жертва була недаремною, а розв’язка цієї війни — справедливою. Та головне: щоб це побачили живі.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Гулик – журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.