Старий анекдот:
СССР. Два куми в Карпатах. Сидять, милуються горами.
Повз них проходять група турісто і гелгочуть непанашему. Катюшу співають.
- О, — каже кум — вилізли масквічі — пішли їм пики понабиваєм
- А як вони нам?
- А нам за шо?
Ха, ви будете сміятися, але цей анекдот я в Рязанській області чув на початку 90-х.
Тільки там було, що сидять двоє парнішек на прігоркє над Акой. А тут американці.
І Ванєчка каже Пєтрухє
- Пайдьом піндосам наваляєм
- А єслі ані нам?
- А нам за чьто?
Справедливість дуже відносна.
200 років тому десь в Папуасії справедливо було ворогів на обід їсти. Прикладів безліч.
В одному й тому ж суспільстві — справедливості різні.
Ось уявіть. В одному під'їзді десь у Києві чи у Сумах — не важливо — живуть дві жіночки.
Їм однаково років. у них однакова освіта.
Тільки в однієї син, якому зараз 30, пішов добровольцем у 2022 на війну.
А в іншої — ось тільки днями стукне синові 25.
А тут закон про мобілізацію. І треба йти.
Читайте також: Мобілізація: як голосували депутати, що буде далі, - підсумки тижня від Миколи Княжицького
І ось одна хоче, щоб звершилася справедливість — і її сина відпустили на дємбєль у лютому 2025 року. Бо 3 роки й фатить. Хай інші теж ідуть спробують окопного лиха.
А інша впевнена, що воювати мусять тільки ті, хто вміє воювати. А її син ще занадто молодий для цього і неготовий.
Кожна жінка вважає свою позицію справедливою. Вони ніколи не домовляться.
І ось тут уточнення.
Сміливий політик, якого вибрали 5 років тому люди — мусить чітко сказати: якщо суспільство прагне справедливості (а це в ментальності українців — вважати, що справедливість є), але є різні бачення справедливості, то лідер нації мусить дати своє бачення справедливості.
В цьому місці ми маємо напружитись. Бо хіба хтось колись чув, щоб Найвеличніший брав на себе відповідальність і показував власну позицію, якщо виборці мають різне бачення?
Читайте також: Мобілізація, демобілізація і бронь: три проблеми нашої війни
І ось уявіть собі рибу, яку витягли зі ставка і вона на березі в траві хапає ротом повітря?
Так ось. Це я після слів президента:
- Я, Володимир Зеленський, нелох, вважаю, що справедливо буде, якщо піде в армію мій кум і дружбан Женя Кошовий. Бо не можуть мажори бути осторонь. Лисий, звичайно, на штурм не піде, поки не схудне. Але залюбки тягатиме станину від 120-мм міномета, як ту пушинку. І по міні під кожну руку.
І усі ухилянти хай записуються до нього в мінометний взвод.
Оце був би розрив шаблону.
Бо лідери нації, коли є різне бачення справедливості, мусять давати своє бачення. Під власні переконання.
Я ось в лідери не лізу, проте своє бачення маю.
Воювати потрібно і молодим. У будь-якому разі. А не тільки тим, хто вже третій рік лямку тягне.
Але хотілося б, щоб і Кошовий теж.
І ось що скажу.
Обидві мамки вважають одна одну неправою. А нелоха мудаком.
Отак от. Бо принциповість має бути.
Про автора. Віктор Бобиренко, політолог
* Публікується зі збереженням стилю автора
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.