Мобілізація, демобілізація і бронь: три проблеми нашої війни

Ухвалений у цілому багатостраждальний законопроєкт про посилення мобілізації вже охрестили імпотентним. Ще один висновок: цим законом чинна влада налаштовує проти себе армію та суспільство. Загалом закон критикують через перетворення його на аналог футбольного м`яча – пасують від одного гравця до іншого. Єдина різниця: кожен гравець хоче, аби вирішального гола забив хтось інший. Тобто, хтось інший узяв на себе відповідальність за процес та наслідки.

Але й ухвалення цього закону – удар у штангу чи взагалі повз ворота. Адже він за фактом нічого для воюючої країни не вирішує. Причому чинна влада винна лише в тому, що непрофесійна, тому й безвідповідальна. Хочете чи ні, таку обрали дорослі громадяни протягом 2019 року на шостому році війни Росії з нами.

Є чимало об`єктивних чинників, які Офіс президента вирішити не зможе, навіть якби опам`ятався та дуже захотів, кинувши всі наявні ресурси.

Читайте також: Про бронювання від мобілізації та від реальності

Почнемо з власне мобілізації. Під час виступу у Верховній Раді перед голосуванням за законопроєкт щодо мобілізації командувач оперативно-стратегічного угруповання військ "Хортиця" генерал-лейтенант Юрій Содоль заявив: російські війська за кількістю особового складу переважають українські в сім — десять разів. А американське видання Business Insider з посиланням на слова Верховного головнокомандувача об'єднаних сил НАТО в Європі Крістофера Каволі пише: російська армія зараз на 15 відсотків більша, ніж на момент вторгнення в Україну 2022 року.  Це сталося завдяки підвищенню у Росії призовного віку з 27 до 30 років. І таке збільшення дозволить Росії розширити кількість доступних військових призовників на 2 мільйони найближчими роками.

В Україні мобілізаційний вік теж змінено – мобілізації тепер підлягають чоловіки не з 27 років, як раніше, а з 25. До всього, від 18 до 24 років вводять обов`язковий військовий вишкіл за місцем навчання або роботи. Знову ж таки, для чоловіків, хоча жінкам незалежно від віку ніхто не забороняє навчатися військовій справі добровільно, як нема перешкод і добровільній мобілізації. Але там, де в Росії – мобілізаційний ресурс, в Україні люди.

Навіть якщо озброїти 100% придатних до служби українців обох статей віком від 18 до 60 років, Росія як тоталітарна держава легким порухом руки Путіна без особливого спротиву з боку підданих може виставити проти нас щонайменше вдвічі більшу орду.

Читайте також: Трагедія зелених кнопок

Звичайно, можна довго і впевнено говорити: насправді у ворога нема стільки ресурсу, аби озброїти, вдягнути, нагодувати й бодай чомусь навчити новобранців. Не кажучи вже про технічне забезпечення. Але є інший факт: Росія оговталася після поразок 2022 року, зробила висновки, і наші фронт та тил відчувають їх на собі. Зверніть увагу – з інформаційного простору кудись раптом зникли такі популярні згадки про Давида й Голіафа. Де під маленьким Давидом розуміють Україну, а під великим Голіафом – переможену ним Росію. Навіть у мотивованих українців є чітке розуміння – закидати російські позиції трупами покірних ми зі свого боку не можемо, навіть якщо це буде наш останній та рішучий бій.

Такого розуміння у лютому – березні 2022 року не було й близько. Черги під військкоматами, добровольці з мисливською зброєю, відчайдушні дядьки-партизани на окупованих Київщині, Чернігівщині, Сумщині й Харківщині – всі ці люди, ніде правди діти, розраховували дати Росії по зубах, огризнутися й тим самим змусити ворога відповзти хоча б на позиції, які окупант займав до масштабного вторгнення. Це не мої припущення. Громадяни у своєму пориві справді щиро вважали: гуртом і батька добре бити, а отже, гуртом і переможемо. Станом на тепер уже зрозуміло: на початку вторгнення всі вони взяли квиток в один кінець. Підписаний на три роки контракт нічого не означає. Бо посилення мобілізації не є початком демобілізації.

"Зараз вони найкращі солдати, більшість із них починали як дуже вмотивовані добровольці, а нині — професійні військові з унікальним воєнним досвідом. Але вони були найкращими і до війни — це відповідальні громадяни. Без них Україна не буде сильною, вільною, багатою, українською після війни. Тому держава не сміє ставитися до них як до ресурсу, який вдалося легко зібрати й можна використати, допоки не скінчиться. Маємо берегти цих людей, готуючи їм заміну. Держава може і має замінити їх як солдатів, якісно мобілізувавши та підготувавши наступних захисників. Це її головна функція під час війни", - пише на своїй Facebook-сторінці історик та політик Володимир В`ятрович. Здається, додаткові коментарі тут зайві. Проте вони є.

"Не забуваймо про те, що ті 36 місяців ніхто не говорив, що демобілізація відбуватиметься зараз. Демобілізація – це в принципі процес, який говорить про перехід до мирного часу. Наразі російська агресія триває, ескалація продовжується, і можливість подальшої ескалації також виключати не можна", – сказав новопризначений речник міністерства оборони Дмитро Лазуткін. Це не його особиста думка, а лише не розшифрована позиція як профільного міністерства, так і влади загалом. Розшифровується вона наступним чином.

Зараз на нулі, в окопах – люди з бойовим досвідом. Не всі 2022 року його мали. Але станом на тепер всі, хто лишився живий, його набули.

Залишити позиції можна лише двома способами – загинути та отримати важкі поранення. Не сприйміть за цинізм, це звільнена від шкарлупи реальність.

Подейкують про третій шлях – самовільне залишення частини, проте відразу ж замовкають. Тож в один клік неможливо демобілізувати досвідчених військових та замінити їх рівноцінними. У два кліки теж неможливо. Разом із тим воюють не всі, хто від 2022 року носить форму. Перевести штабних і тилових на нуль замість досвідчених людей із бойовим досвідом – такий собі вихід. Прийнятного розв'язання питання ротації та справедливої демобілізації – ну, крім раптової смерті Путіна, — станом на зараз не існує.

Читайте також: Про комунікацію демобілізації

Як не існує розв`язання третього питання часу: бронювання від мобілізації, а фактично – законного звільнення від участі в бойових діях та загалом військової служби.

Внесення до переліку критично важливих підприємств, — їхні працівники автоматично мають бронь, —  пересувних цирків соціальні мережі перетворили на поганий анекдот. Але окрім цирків та Єдиного марафону під броню потрапляють артисти хору імені Вірьовки, співробітники мереж "Єва", "Епіцентр" та "Сільпо", відділень "Нової пошти" й "ПриватБанку", і цим перелік не обмежується.

Звісно, серед митців та бізнесменів є не лише чимало добровольців та вшанованих за життя героїв, а й, на жаль, чимало полеглих. Тож нема смислу закидати всім свідоме ухилянтство. Проте сам факт бронювання вже вважається здебільшого несправедливим та почасти корупційним елементом як тими, кому прийшла та прийде повістка, так і тими, хто давно заслужив право демобілізуватися.

Але, як уже сказано вище, відмова від практики бронювання не наблизить перемогу глобально. Хоча б через те, що ворога в рази більше. І керує ворогом затятий тиран, для якого не існує правил і обмежень. Який не рахується ні з чим та запросто може мобілізувати на свою підтримку ресурси собі подібних – Ірану, Північної Кореї, почасти Китаю.

У світі Росії нема місця для дискусій. Нехай у віддаленій перспективі це слабкість – проте тут і тепер це сила. Протиставити якій можна і треба лише вміння правильно домовлятися, грамотно мотивувати, бажання максимально зберегти людей та не перетворювати Україну в погану копію Росії. Лише за таких умов, плюс відповідальність, можна і треба вирішити всі три теперішні проблеми.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Андрій Кокотюха, письменник, сценарист.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.