Символіка бригад – не просто емблеми, це частина ідентичності, - Олекса Руденко про сенси в ЗСУ

"Еспресо.Захід" детальніше поговорив про символізм в ЗСУ з художником та геральдистом Олексою Руденком – людиною, яка з початку незалежності України працювала над змінами сенсів в нашій армії.

Олекса Руденко, Фото: VoidWanderer/Вікіпедія

Розкажіть трохи про себе. Вас, я бачила, називають головним художником ЗСУ

Ну, це дуже голосно сказано, хоча мені приємно і лестить. Так сталося, що я багато зробив на ниві військової символіки. Обіймаю зараз посаду головного спеціаліста відділу розвитку військової символіки та геральдики Центрального управління розвитку матеріального забезпечення Міністерства оборони. Тому, очевидно, десь так воно й звучить, хоча в мене є колеги з такими ж самими посадами.

Просто мені вже багато років, і я почав працювати зі Збройними Силами ще навесні 1992 року.

Я був першим художником першої групи з символіки при першому міністрі оборони України — Костянтинові Петровичу Морозову. Створював перші проєкти військових символів, зокрема прапори Збройних Сил, з якими вони проходили десяток років.

Власне, вся моя кар'єра відштовхувалася від захоплення символікою, гербами, прапорами, військовими мундирами. Це і визначило мою художню біографію. Я працював над проєктами військових символів, державних нагород України.

Зокрема, брав участь у створенні символів влади Президента України, а також деяких державних нагород:

— Орден Богдана Хмельницького,
— Орден княгині Ольги,
— Медаль "За працю і звитягу" та багато інших.

Пізніше був артдиректором одного підприємства, а згодом заснував власне дизайн-бюро. У 2009 році почав викладати. Я — доцент кафедри графіки Видавничо-поліграфічного інституту НТУУ "КПІ імені Ігоря Сікорського". Зараз це вже на пів ставки.

Як тільки почалася гаряча фаза війни, я потрапив в апарат Головнокомандувача Збройних Сил, працював в Управлінні стратегічних комунікацій, а потім перейшов до Міністерства оборони.

Серед моїх захоплень до війни була військово-історична реконструкція. Я займався Наполеонівськими війнами, козацтвом, Першою світовою війною, визвольними змаганнями та іншими історичними періодами.

Пане Олексо, з 1992 року ви займаєтесь символами у Збройних силах України. Чи можемо ми цей час поділити на етапи розвитку нашої української символіки та сенсів?

Якщо говорити про етапи розвитку символіки нашої армії з 1992 року до сьогодення, то це справді цікавий процес.

Ми стартували не з нуля — Збройні сили України формувалися на основі радянських військових округів, що залишилися на території країни. Тому першочерговим завданням було перетворення радянської армії на українську. І це був складний процес.

Перший етап — це період пострадянської держави та пострадянських Збройних сил, які ще довго несли в собі "спадок" СРСР. Всі зміни впроваджувалися непросто, долали значний спротив.

Наприклад, ще у 1992 році, працюючи в комісії Міноборони, я створив систему знаків розрізнення, яка у 2017 році нарешті була офіційно прийнята ЗСУ. Уявіть собі: 25 років пройшло, перш ніж вона стала реальністю!

Але справжні зміни розпочалися після 2014 року. Це був другий етап. Саме російська агресія стала каталізатором реформування військової символіки. Увесь цей час армія залишалася "пострадянською", і тільки після початку війни нарешті стало зрозуміло, що необхідно змінювати все — від форми до знаків розрізнення, від нагородної системи до тактичних символів.

Для мене особистим маркером цих змін став момент, коли беззбройні українські військові та прикордонники зустрічалися з озброєними росіянами. Наші хлопці були у старих радянських камуфляжах "дубок", у незручних чоботах, з непоказними головними уборами. Це був не просто застарілий вигляд — це був символ проблеми. Адже те, як виглядає армія, є відображенням її стану.

"дубок", Фото: mil.in.ua

У нас сформувалася волонтерська група, яка взялася змінювати ситуацію. Серед ідейних натхненників був журналіст Віталій Гайдукевич, художники, майстри з виготовлення одягу. Спочатку це була стихійна ініціатива, але вже у 2015 році наша діяльність отримала офіційний статус згідно з наказом міністра оборони.

Зміни підтримало керівництво держави та армії, тому нова символіка впроваджувалася досить швидко. Ми розуміли, що українська армія не може вести свою історію від радянської чи російської військової традиції.

Тому ми обрали інший шлях — опиратися на військову історію України: період Української Народної Республіки, Української держави Скоропадського, збройну боротьбу УПА, участь українців у Другій світовій війні та, ширше, всю тисячолітню військову спадщину України.

Відповідно, символіка, яку ми впроваджували, ґрунтувалася саме на цих традиціях. Ми відновлювали знаки розрізнення, використані у визвольних змаганнях 1917–1921 років, брали елементи символіки Української повстанської армії, а також загалом історичні військові символи нашої держави.

Таким чином, ми не просто змінювали зовнішній вигляд армії — ми формували її нову ідентичність.

Ми бачили свою місію не лише у створенні нової військової символіки, а й у тому, щоб об’єднати всі історичні періоди в єдиний, безперервний процес. Це мало знайти відображення в символіці, ритуалах та знаках розрізнення Збройних сил України.

Чи вдалося нам це? Вважаю, що певною мірою — так. Можливо, ще не все доведено до кінця, але процес набув такого масштабу, що повернути його назад практично неможливо. Відкат можливий лише в разі повної заміни державного управління, командування Збройних сил або ж у найгіршому сценарії — ліквідації української державності.

Чи можемо виокремити останні три роки в цьому процесі? Чи вплинуло повномасштабне вторгнення на ребрендинг ЗСУ? Чи відбулися зміни в символіці та сенсах, які ви намагалися закріпити?

Насправді скоріше йдеться про закріплення, ніж про зміни. Жодної заміни не відбулося, оскільки з самого початку було зрозуміло: це справжня війна. Часто можна почути, що вона почалася 24 лютого 2022 року, але насправді війна триває щонайменше з 2014-го.

До речі, я був на експертній нараді Міністерства культури України, де обговорювалося, як правильно називати цю війну. Дійшли до висновку, що це має бути "Війна за незалежність України". Саме цей імператив став основою для візуального оформлення військової символіки.

З відкритою фазою збройної агресії Росії почалося й радикальне розширення Збройних сил України: з’явилися нові роди та види військ, нові формування. Наприклад, уже створено чотири корпуси, і планується подальший перехід від бригадної до корпусної системи. Це зумовлює появу нових символів, які будуються на історичній та ідеологічній основі.

Якщо у 2014 році ми з певними побоюваннями впроваджували символіку, пов’язану з боротьбою Української повстанської армії, то зараз вона широко використовується. Щобільше, у ЗСУ існує офіційний документ — "Стратегія зовнішніх комунікацій", який неодноразово затверджувався.

Брендбук ЗСУ розробляв мій колега Тарас Іщик — військовослужбовець 103-ї бригади територіальної оборони, випускник Львівської академії друкарства. Саме він створив концепцію, яка була офіційно затверджена головнокомандувачем і начальником Генерального штабу.

У рамках цієї концепції закріплені навіть офіційні шрифти. Дизайнер Дмитро Ростовець створив шрифт "UAF Sans" (Ukrainian Armed Forces Sans), а Марчела Мажина розробила шрифт "Воля", натхненний роботами Ніла Хасевича, головного художника УПА.

На жаль, у символіці ЗСУ ще залишаються радянські рудименти. Наприклад, на бойових прапорах досі використовується російський шрифт "Іжиця", створений московським дизайнером у церковнослов’янській стилістиці. Це закріплено в законодавстві, тому змінити такі елементи непросто.

Ми активно працюємо над цим питанням, готуємо відповідні проєкти та документацію, щоб прибрати російсько-радянські атавізми із символіки ЗСУ. Наразі триває не розмивання, а зміцнення нашої національної ідентичності.

Давайте детальніше поговоримо про відмінності сучасної української армії від радянської. Ви згадали, що залишилися деякі елементи, як-от шрифти.  А що ще можна порівняти?

Дивіться, як людина, що щоденно працює із символами, формою одягу та нагородною системою, я можу говорити саме про ці аспекти. Часто звучать закиди, що в управлінні військами зберігаються "совкові" принципи.

Я не можу цього стверджувати, бо не досліджував питання глибоко. Однак незалежно від того, беруть нас у НАТО чи ні, натівські стандарти поступово впроваджуються. Тож організаційні принципи української армії вже значною мірою їм відповідають. Щобільше, в окремих аспектах вони навіть їх перевищують.

Зараз на Європейському континенті немає війська досвідченішого за українське. Жодна з європейських країн — навіть потужні економічно й військово держави — не стикалася з такою масштабною збройною агресією, ще й з боку ядерної держави.

Щодо символіки, то найрадикальніших змін зазнали нарукавні емблеми. У нас ще з радянських часів їх помилково називають "шевронами". Насправді ж, шеврони — це лише кутові знаки розрізнення. Ми постійно наголошуємо на цьому, але військові та виробники все одно вживають хибний термін.

Шевронами насправді є, наприклад, відзнаки сержантського корпусу – кутоподібні нашивки або металеві знаки. До речі, така система знаків розрізнення має історичне підґрунтя. Саме так виглядали розпізнавальні знаки українського війська часів Центральної Ради (1917–1918 років).

У сучасній символіці українського війська ми об’єднали елементи різних військових формацій періоду Української революції. Це символіка:

• Центральної Ради,
• Української Держави гетьмана Павла Скоропадського,
• Директорії УНР,
• Галицької армії (Збройних сил ЗУНР).

Попри те, що ці режими часто конфліктували й швидко змінювалися, вони всі були частиною української військової традиції.

Радикальних змін зазнала і нагородна система. Якщо подивитися на сучасні нагороди Міністерства оборони чи Головнокомандувача ЗСУ, то в них чітко проглядається спадковість від нагород доби визвольних змагань, українських еміграційних організацій 1930–1950-х років та навіть Української повстанської армії.

Окрім офіційної символіки, існує також "самостійна творчість" підрозділів, які створюють власні емблеми. Ми не можемо цього заборонити, проте навіть у таких випадках вони частіше орієнтуються на принципи, закладені в офіційній символіці.

Сучасна російська армія та її відмінності від нашої. Найперше, що впадає в око — це сенси, які вони вкладають у свою військову структуру. Розкажіть про них, будь ласка

Ключовим елементом російської ідеологічної машини є поняття "величі". Вони намагаються віднайти її в поєднанні непоєднуваного: імперської символіки та радянських елементів. Це видно навіть у візуальних атрибутах. Прапор Збройних сил РФ — червоне полотнище, як у радянські часи, але з імперським декором 1912 року. У них змішано шапку Мономаха, казанські корони, радянські ордени — справжній ідеологічний вінегрет.

Крім офіційної символіки, є ще неофіційна: символіка "воїнів Z", знаки ЧВК "Вагнер", культ черепів і загалом суїцидальні мотиви. Для них смерть неминуча, і вони прагнуть принести її іншим, але й самі до неї готові. Саме це відображає їхнє світосприйняття. Яскравий приклад — Пригожин та його оточення, яких зрештою знищила ж сама російська система.

Недавно я бачив відео, де бійці "Азову" взяли в полон трьох росіян. Один — колишній кримінальник, інший — представник корінного народу ненців (які на межі зникнення), третій — 52-річний чоловік, що виглядає на 80. Всі вони були прикрашені триколорами й символікою "СВО". Це ще раз показує, що їхній головний об'єднуючий чинник — це не національна ідентичність, а ця хаотична суміш радянсько-імперських ідей та культ війни.

Вони прагнуть величі, але не мають цілісного розуміння історії. Їхня армійська символіка — це екстракт з різних періодів. Наприклад, сучасний герб їхніх Збройних сил — двоголовий орел Миколи І, якого вони вважають "царем-воїном". Водночас вони забувають, що він ганебно програв Кримську війну.

Ще один важливий аспект — культ перемоги. Вони десятиліттями зміщували акцент на радянсько-німецьку війну, намагаючись приховати факт, що в 1939 році вони разом із нацистами розв’язали Другу світову. Уніформа сучасної російської армії — це копія парадного мундира Червоної армії 1944–1945 років, так звана "форма перемоги".

В їхній нагородній системі така ж суміш: ордени радянського періоду поруч із нагородами часів Російської імперії, такими як орден Андрія Первозванного чи Георгіївський хрест. Вони навіть не мають юридичного права їх використовувати, але це не заважає їм створювати черговий ідеологічний коктейль для обґрунтування свого імперського реваншизму.

У результаті все це спрямоване на одне — знищення України. Це не просто війна за територію. Це спроба стерти нас як народ, бо вони не визнають ані нашої державності, ані нашої ідентичності. І коли хтось каже, що ми перебільшуємо, варто згадати їхні власні документи 2022 року, де українців поділяли на чотири категорії залежно від того, кого слід знищити, а кого перевиховати.

Це і є їхня суть. І саме тому нам доведеться працювати над тим, щоб перемогти не лише військово, а й ідеологічно.

Ви згадали про самодіяльність українських бригад у розроблені символів. Наскільки це є прийнятним?

Є бригади, підрозділи, які дотримуються встановлених правил і виконують накази, а є такі, що діють на власний розсуд. Ми з радістю допомогли б їм розробити офіційну символіку, як це робимо для інших бригад, але вони просто ігнорують методичні рекомендації Міністерства оборони України.

Ці рекомендації були затверджені у 2020 році, вони чинні й містять чіткий перелік дозволених і заборонених елементів. Наприклад, не передбачено використання номерів військових частин чи написів на емблемах. В основі принципу лежить логіка: якщо підрозділ має почесне найменування, то під основною нарукавною емблемою додається девізна стрічка.

До речі, нещодавно у видавництві "Фоліо" вийшла книга, над якою працював колектив авторів, зокрема Олег Однороженко, Олексій Шереметєв та я. Це збірка символіки підрозділів Сухопутних військ. Її назва — In hoc signo vinces ("З цим знаком переможеш"). У ній представлена й символіка бригад, які самі собі її розробили, але ми завжди вказуємо, які емблеми є офіційними, а які ні.

Є військові частини, які дотримуються правил і офіційно затверджують свої емблеми. Процедура відпрацьована: нарукавні емблеми, пам’ятні нагрудні знаки та інші символи затверджує або Головнокомандувач ЗСУ, або, якщо це підрозділи безпосереднього підпорядкування, — міністр оборони.

Але є й ті, що діють на власний розсуд. Деякі хитрують, інші створюють свою символіку самостійно.

Я зустрівся зі своїм давнім знайомим Олександром Алфьоровим, речником Третьої штурмової бригади. Вони — гарний приклад підрозділу, який має офіційно затверджену символіку. Головнокомандувач ЗСУ затвердив її, хоча у використанні вона має дещо модифікований вигляд.

Це показовий приклад того, як військові частини можуть самостійно вибудовувати власну комунікаційну стратегію та брендинг. У Третій штурмовій бригаді символіка інтегрована в єдиний комплекс бренду "Третя штурмова".

Вони мають продуману стратегію просування, власну систему зовнішніх комунікацій, рекрутингу тощо. Символіка відіграє тут важливу роль: вона робить бригаду впізнаваною та привабливою візуально. Це критично важливо.

Символіку яких бригад ви б назвали найзразковішою?

Важко виділити лише одну бригаду, адже і я, і мої колеги працюємо з чудовими фахівцями. Якщо говорити про зразковий підхід до розробки символіки, то я б назвав кілька прикладів.

30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького.
Її символіка поєднує сучасність і глибокий історичний сенс. Для створення емблеми використали оригінальну печатку князя Острозького, яка зберігається в колекції київського колекціонера Олексія Шереметєва. Тут є історія, розкриття почесного найменування, а також дуже багатозначний девіз.

Князь Острозький вважається одним із найвидатніших полководців української історії. Він переміг московське військо в битві під Оршею 1514 року, а в його титулі було латинське формулювання: "Волею Божою князь на Острозі". Ми залишили першу частину – "Волею Божою". Вона багатозначна: бригада воює волею Божою з ворогом.

58-ма мотопіхотна бригада імені Гетьмана Івана Виговського.
Для її символіки використали оригінальний герб роду Виговських – Абданк (герб, - ред.) під покриттям. Це унікальний елемент, що підкреслює історичне коріння бригади. Девіз – "Спільними зусиллями", що символізує єдність особового складу.

54-та окрема механізована бригада імені Гетьмана Івана Мазепи.
Її символіка теж тісно пов’язана з історією. Герб Мазепи використаний на емблемі, а девізом став рядок з його пісні: "Прес шаблі маєм право". Це дуже влучний вибір, адже козацький період значною мірою сформував ментальність українців і наш бойовий дух.

Ці приклади демонструють, як ми працюємо над символікою. Ми постійно шукаємо історичні відсилки, щоб зробити їх частиною сучасності й майбутнього. Це важлива ідеологічна складова, якою активно займається і наш противник, і наші союзники.

Ми вивчали досвід армій Польщі, Литви, Естонії – країн, які позбулися радянського впливу та створили збройні сили фактично з нуля. Польща – це гарний приклад для нас: її армія трансформувалася із радянської структури у сучасні збройні сили європейської держави, яка має глибокий історичний бекграунд.

Україна рухається подібним шляхом. Ми використовуємо історію для підсилення сучасних позицій, і це – правильний підхід. Символіка бригад – не просто емблеми, це частина ідентичності, яка об’єднує воїнів і додає їм сили.

24-та окрема механізована бригада імені короля Данила

Одним із наших перших проєктів була співпраця з 24-ю окремою механізованою бригадою імені короля Данила. Вже до того, як вони отримали емблему, бійці почали називати себе "Королівською бригадою" або "Воїнами короля". Ми вирішили закріпити цю традицію, використовуючи латинський девіз. Однак спочатку зіткнулися з труднощами. Наприклад, буквальний переклад "Королівська піхота" на латину звучав як Peditibus, що могло викликати неоднозначні асоціації. Тому в підсумку ми зупинилися на Milites Regum – "Воїни короля".

Цей вибір мав і глибший сенс: він не лише відображав бойовий дух підрозділу, а й підкреслював важливість історичних фактів. Адже король Данило Романович, якого часто називають Данилом Галицьким, був коронований у 1253 році посланником Папи Римського в місті Дорогочині. Такий підхід допомагає руйнувати російські міфи та нагадувати про справжню українську історію.

152-га окрема механізована бригада

Особливий підхід був застосований до 152-ї бригади. Значна частина її особового складу походила з Галичини, тому вони добре знали історію Українських січових стрільців. Це стало ключовим фактором при створенні символіки підрозділу.

Одним із головних елементів емблеми стала чічка – синьо-жовта тканинна кокарда, яку носили січові стрільці на головних уборах в Австро-Угорській армії під час Першої світової війни.

Також у складі Січових стрільців були офіцери з високим рівнем освіти та історичними знаннями. Вони заснували напівжартівливу організацію – Орден Залізної Остроги. Один із її лідерів, старшина Цяпка Скоропад, навіть став героєм пісень. Девіз бригади – "Не сміє бути в нас страху" – також походить зі стрілецької пісні того часу:

"Не сміє бути в нас страху, ні жадної тривоги,

Бо ми є лицарі грізні Залізної Остроги.

Не страшать нас і цісарів високії пороги,

Бо ми є лицарі грізні Залізної Остроги.

А до дівочих ніжних серць ми знаєм всі дороги,

Бо ми є лицарі грізні Залізної Остроги.

Не святкуватиме ніхто над нами перемоги,

Бо ми є лицарі грізні Залізної Остроги".

Таким чином, у цій бригаді ми поєднали традиції як глибокої, так і відносно недавньої історії України.

72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців

Один із найбільш знакових символів отримала 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців. Ми провели велику дослідницьку та художню роботу, до якої долучилися такі митці, як Олексій Андрющенко та Олександр Лежній.

Оскільки бригада носить ім’я Чорних Запорожців, ми використали їхній традиційний символ – Адамову голову (череп) на чорному клиноподібному тлі, а також стрілу на червоному полі. Саме такий прапор мали Чорні Запорожці у 1918 році.

Цікаво, що в день підписання наказу про затвердження символіки 72-ї та 58-ї мотопіхотної бригад вийшов у ефір Микола Азаров – проросійський політик, який назвав нову емблему "доказом фашизму". Для нас це стало своєрідним компліментом, адже ворог визнав, що ми будуємо власну військову традицію, яка відрізняється від радянської спадщини.